Вход    
Логин 
Пароль 
Регистрация  
 
Блоги   
Демотиваторы 
Картинки, приколы 
Книги   
Проза и поэзия 
Старинные 
Приключения 
Фантастика 
История 
Детективы 
Культура 
Научные 
Анекдоты   
Лучшие 
Новые 
Самые короткие 
Рубрикатор 
Персонажи
Новые русские
Студенты
Компьютерные
Вовочка, про школу
Семейные
Армия, милиция, ГАИ
Остальные
Истории   
Лучшие 
Новые 
Самые короткие 
Рубрикатор 
Авто
Армия
Врачи и больные
Дети
Женщины
Животные
Национальности
Отношения
Притчи
Работа
Разное
Семья
Студенты
Стихи   
Лучшие 
Новые 
Самые короткие 
Рубрикатор 
Иронические
Непристойные
Афоризмы   
Лучшие 
Новые 
Самые короткие 
Рефераты   
Безопасность жизнедеятельности 
Биографии 
Биология и химия 
География 
Иностранный язык 
Информатика и программирование 
История 
История техники 
Краткое содержание произведений 
Культура и искусство 
Литература  
Математика 
Медицина и здоровье 
Менеджмент и маркетинг 
Москвоведение 
Музыка 
Наука и техника 
Новейшая история 
Промышленность 
Психология и педагогика 
Реклама 
Религия и мифология 
Сексология 
СМИ 
Физкультура и спорт 
Философия 
Экология 
Экономика 
Юриспруденция 
Языкознание 
Другое 
Новости   
Новости культуры 
 
Рассылка   
e-mail 
Рассылка 'Лучшие анекдоты и афоризмы от IPages'
Главная Поиск Форум

Юрiй Ячейкiн - Ячейкн - Народження адама

Проза и поэзия >> Литература ближнего зарубежья >> Украинская литература >> Современная украинская фантастика >> Юрiй Ячейкiн
Хороший Средний Плохой    Скачать в архиве Скачать 
Читать целиком
Юрiй Ячейкiн. Народження Адама

-------------------------------------

OCR by HarryFan, 20 August 2000

-------------------------------------



    Iз спогадiв штурмана Азимута


     Одного незабутнього вечора (i майте на увазi, що це абсолютно об'сктивне визначення, а не просто лiтературний прийом) капiтан далекого мiжзоряного плавання Небреха заходився складати повний список своух незлiченних скарбiв.

    Робота ця копiтка, вимагас винятковоу уваги i зосередженостi. Тому, звичайно, галактичному мандрiвниковi було не до мене.

    Як людина i друг капiтана, я розумiв його. Треба ж колись навести у садибi зразковий музейний лад! Але як сдиний представник небрехознавства - не мав права вибачити цього злочинного для молодоу науки розбазарювання дорогоцiнного часу.

    Хiба ж не мiг вiн проiнвентаризувати своух унiкумiв пiсля мого вiд'узду?

    Я нервово мiряв кроками з кутка в куток вiтальню, з вiдвертим незадоволенням спостерiгаючи цю нескiнченну сiзiфову працю. Та тут же роботи на рiк для чортовоу дюжини досвiдчених експертiв! А небрехознавство в моуй особi нетерпляче чекас нових захопливих пригод. А капiтан мовчить, мов зiпсований гучномовець!

    Та Небреха нiби прочитав моу понурi думки. Вiн на мить одiрвався вiд ресстрацiу i розсудливо порекомендував:

    - Молодий чоловiче, замiсть вiдволiкати мою увагу оцим iмпровiзованим хатнiм марафоном, узяли б краще та переглянули один досить цiкавий документ. Допитливий читач знайде в ньому багато повчального. Це мiй штурман Азимут накидав звiт про нашу першу спiльну подорож. Пам'ятасте, я колись побiжно згадував про навкологалактичнi мандри? То оце про них. Ех, якби я тодi запiзнився хоч на день...

    I замiсть продовження свого iнтригуючого вступу вiн тiльки махнув рукою. Та оця красномовна пантомiма була зрозумiла без слiв. Капiтанова рука з затисненою люлькою наче промовляла:

    - Авжеж, ще день затримки, i ви ниньки не мали б честi слухати старого бувальця...

    Капiтан Небреха визволив з-пiд циклопiчноу купи сувенiрiв грубезний пожовклий фолiант, надiйно прошитий з лiвого борту позеленiлим вiд часу мiдним дротом, здмухнув з палiтурки солiдний шар пилу (безумовно, космiчного) i протягнув його менi.

    Я з радiсним хвилюванням поклав рукопис собi на колiна. Зрозумiйте мене, я тримав докладний звiт про першу спiльну мiжзоряну подорож Небрехи та Азимута, власноручно занотований його вiрним штурманом! Оце поталанило...

    Та ледве я з побожнiстю перегорнув першу сторiнку, як мало не впав з. стiльця вiд подиву.

    Спостережливий хазяун пильно глянув менi в очi i спокiйно зауважив:

    - Певно, вас бентежить той, на перший погляд, незбагненний факт, що рукопис незабутнього Азимута нашкрябано мосю власною рукою?

    Я тiльки й годен був, що ствердливо хитнути головою.

    - Дiйсно, це моя рука, - холоднокровне визнав капiтан Небреха. - Мiй почерк i справдi можна упiзнати навiть без графологiчноу експертизи. А мiж тим, у цiй невiдповiдностi мiж особою автора i рукописом немас нiчого дивного. Бачите, загалом Азимут був хлопець хоч куди, але на писанину страшенно ледачий. Його легше було примусити зжувати мiшок сухоу хлорели, анiж скласти хоча б маленьку телеграму. I от, коли я дав йому домашнс завдання пiдготувати оцей звiт, вiн, аби полегшити собi працю, набалакав його на магнiтофонну стрiчку. Згодом, на дозвiллi, я й переписав слово в слово його, треба визнати, вельми зухвалi теревенi, щоб в архiвi був хоч елементарний порядок. Знову ж таки, що записано пером, того не виволочеш волом.

    Капiтан Небреха вмочив свою постiйнонедiючу авторучку у пiвлiтрову банку з чорнилом i замислено додав:

    - I, знасте, я вчасно це зробив, бо ледве поставив останню крапку, як мишi оту стрiчку погризли...

    Ось чому зараз, гортаючи неоцiненнi сторiнки правдивого Азимутового лiтопису, я з завмиранням серця думаю, що якби не оця далекоглядна завбачливiсть капiтана, людство й понинi не знало б однiсу з найдивовижнiших його пригод.

    Н.Е.ЗАТУЛИВУХО, небрехознавець.


    1. БЕНТЕЖНА ОБ'ЯВА


    Слухайте, слухайте, слухайте!

    Говорить штурман Азимут.

    Почну з iнтимного визнання. Менi завше спадас на думку, що якби мiй улюблений капiтан Небреха за усю свою космiчну практику здiйснив тiльки оцю незвичайну подорож, про яку вiн примусив мене звiтувати, i бiльше нiколи в життi не торував мiжзоряних шляхiв, iм'я його все одно слiд було б золотими лiтерами вписати в iсторiю всесвiтнiх мандрiв.

    Спочатку це була просто смiлива до божевiлля гiпотеза, а потiм неперевершений за свосю вiдчайдушнiстю навкологалактичний рейс, що завершився таким несподiваним вiдкриттям, яке перевернуло наше уявлення про походження життя на планетах i примусило усiх по-новому подивитися на самих себе.

    Та спершу розповiм вам, з чого все почалося.

    Я тодi кiнчав школу космонавтiв по класу штурманiв. За кiлька днiв мали вiдбутися останнi екзамени на атестат космiчноу зрiлостi!

    Втiм, перспективи у мене були невтiшнi, хоч я змалку мрiяв про захопливi звитяги за межами тяжiння Землi. Рiч у тiм, що остання мiжзоряна експедицiя стартувала ще тодi, коли я навiть не голив вуса, а наступна планувалася аж на той час, коли я вже ходитиму з бородою.

    Отож годi було й сподiватися на путнс призначення.

    Я прекрасно усвiдомлював, що у найкращому випадку мене зарахують до екiпажу вантажноу ракети, i я до скону возитиму по зауждженiй трасi мiнеральнi добрива з Мiсяця.

    Звичайно, дiло це потрiбне й почесне. Але з нескладними штурманськими обов'язками на борту вантажноу ракети впорався б навiть робот, запрограмований у куцих межах пiдготовчого курсу. Заприсягаюся усiма заресстрованими сузiр'ями, що у тi днi я вiддав би пiвжиття тiльки за те, щоб опинитися на задубiлому астероудi i зубами вицокувати сигнали SOS!

    Та нинi у мене немас нiяких пiдстав лаяти долю. Саме у тi невеселi днi я повiрив у глибоку мудрiсть загальновiдомого правила : чим гiрше - тим краще.

    А було так.

    Iду якось Хрещатиком, i все не миле менi. Навколо весна, дiвчата вже морозивом ласують, а менi байдуже. Дивлюся на чисте блакитне небо, де невтомно снують бiле павутиння реактивнi лiтаки, i сумовито зiтхаю:

    - Ех, Азимуте, Азимуте! Невиправний романтику! Не бути, видно, тобi, Азимуте, мiжзоряним вовком, а бути периферiйним вiзником...

    Ну, сам не знаю як, мабуть, знiчев'я, зупинився перед велетенською дошкою "Мiськдовiдки". Стою - руки у кишенях - i апатично переглядаю усiлякi "шукаю", "мiняю", "приймаю", "пропоную"...

    Вже й повернути хотiв, коли раптом мене нiби громом ударило. Аж потилиця спiтнiла. Дивлюся на маленьку непоказну об'явку, надряпану хiмiчним олiвцем на аркушi з учнiвського зошита, i власним очам не йму вiри.

    Що це? Сон, галюцинацiя, марево?


    "ШУКАЮ СУПУТНИКА (НЕ ШТУЧНОГО, А ЗВИЧАЙНУ ДВОНОГУ IСТОТУ) ДЛЯ НАВКОЛОГАЛАКТИЧНОГО РЕЙСУ. ЗАЦIКАВЛЕНIЙ ОСОБI СЛIД ПIДНЯТИСЯ ЛIФТОМ НА ДВАНАДЦЯТИЙ ПОВЕРХ ГОТЕЛЮ "КОМЕТА". СТУПИТИ ТРИ КРОКИ ВПЕРЕД, ПОВЕРНУТИ ЛIВОРУЧ I ВIДРАХУВАТИ ВЗДОВЖ КОРИДОРА П'ЯТДЕСЯТ ОДИН КРОК, ПОВЕРНУТИ ПРАВОРУЧ, ВIДМIРЯТИ ЩЕ ЧОТИРИ КРОКИ I ОПИНИТИСЯ ПЕРЕД ДВЕРИМА З НОМЕРОМ 326. ТОДI ЧЕМНО ПОСТУКАТИ I, ЯКЩО БУДЕ ДОЗВIЛ, ЗАЙТИ ТА ЗАПИТАТИ КАПIТАНА НЕВРЕХУ. ТIЛЬКИ ТОЧНЕ ВИКОНАННЯ ЦIрт НЕСКЛАДНОт ШСТРУКЦIт ВРЯТУр ЗАЦIКАВЛЕНУ ОСОБУ ВIД МАРНИХ БЛУКАНЬ ПО ГОТЕЛЮ, ЩО ЯВЛЯр СОБОЮ НОВIТНIЙ ЛАБIРИНТ.

    Капiтан Н-ха".


    О небо! Якби мене тiсу митi прошило електричним струмом, я швидше прийшов би до тями. Написати таку безглузду об'яву! Наче знайти треба не людину, а спорядити експедицiю на пошуки старовинного пiратського скарбу!

    "А втiм, що тут, зрештою, дивного? - гамуючи розбурханi почуття, подумав я. - З усього видно, що автор об'яви достеменно знас собi справжню цiну".

    Та як не намагався заспокоутися, а деяких сумнiвiв, однак, не позбувся.

    А що, коли об'яву повiсив незграбний жартiвник, що вирiшив поглузувати з бiдолашних випускникiв школи космонавтiв? I взагалi, що за один капiтан Небреха? Хто чув про нього? Це ж смiшно, щоб досвiдченому мiжзоряному мандрiвниковi звичайнiсiнький готель видався лабiринтом? Як вiн тодi орiснтусться в безмежних просторах Всесвiту?

    Отак подумав i вирiшив: перш нiж бiгти до цього дивака, варто розпитати про нього старих командорiв. Можливо, вони щось чули про цього зарозумiлого витiвника i дадуть менi добру пораду.

    Я озирнувся i злодiйкувато зiрвав про всяк випадок об'яву з дошки "Мiськдовiдки". Щоб, бува, мене хтось не випередив, поки я бiгатиму до знайомих. Що не кажiть, а йшлося про навкологалактичний рейсi А я з iсторiу знав, що на таку важку подорож ще не наважувався жоден з космiчних вовкiв.

    Ото заховав подалi об'яву i швиденько попрямував до капiтана Козира. Цього року вiн у нас у школi читав факультативний курс. У такий спосiб уславлений капiтан Козир заробляв грошi на капiтальний ремонт "гантелi" (так вiн величав свiй зорелiт), якого вельми покалiчив на досi не впорядкованих кiльцях Сатурна.


    2. РЕКОМЕНДАЦIт КАПIТАНА КОЗИРА


    Капiтан Козир, на безрозмiрному бушлатi якого (на велетенський рiст капiтана важко було знайти робу за розмiром) сяяла зiрка ордена командорiв, зустрiв мене iз зворушливою гостиннiстю.

    - Ага! Юнь ще не забувас старих капiтанiв! - заревiв вiн таким густим басом, що заростi хлорели в дiжках похилилися, а скло у вiкнах задеренчало. - Це присмно. Дуже присмно! Прошу сiдати i розповiдати, яка щаслива орбiта вивела вас на траверс мосу халабуди. Гей, Малюче, ще два коктейлi з молока i пасти! Ад екземплюм! [ad exemplum (лат.) - за зразком]

    Знаменитий робот Малюк дивився на громоподiбного капiтана Козира закоханими лiхтарями, що йому анiтрохи не заважало iз спритнiстю досвiдченого бармена збивати добiрнi коктейлi. Оцю животворну сумiш капiтан смоктав крiзь товстенний нейлоновий шланг, який менш героучнi натури використовують хiба що пiд час небезпечних протипожежних робiт.

    У присутностi цiсу вiдомоу на всiх космiчних трасах людини мене з новою силою огорнули сумнiви. Зараз смiховинна об'ява здавалася менi не варта нiякоу уваги.

    - Я слухаю вас, мiй юний друже! - привiтно вибухнув капiтан на повних регiстрах свого неможливого голосу.

    - Оце прийшов за порадою, - непевно мовив я.

    - На консультацiю! - виправив мене капiтан Козир. - Так називають бесiди з викладачами у вашiй космiчнiй школi?

    - Точнiсiнько так! - запевнив я. - Я й кажу: оце iду Хрещатиком i раптом бачу об'яву, про яку досi не можу скласти нiякоу путньоу думки. Не знаю навiть, чи це жарт, чи просто нiсенiтниця...

    Я витяг з кишенi аркуш, розгорнув його i подав капiтановi.

    - Тисяча москiтних метеоритiв! - загримiв вiн i аж пiдскочив з мiсця. Я поспiхом роззявив рота, щоб не оглухнути, як пiд час артилерiйськоу канонади. - Пiзнаю руку мого друга капiтана Небрехи! Екс ункве леонем! [ex unque Leonem (лат.) - по кiгтю лева, тобто, видно птаха по польоту]. Але звернiть увагу, з якою винятковою скромнiстю капiтан Небреха готус нову карколомну експедицiю. Навiть менi не подзвонив!

    - То ви знасте його? - вихопилось у мене.

    - Ще б пак! Це один з найуславленiших мiжзоряних вовкiв, якi тiльки ганялися за кометами! Гордiсть корпусу командорiв! Невже ви не чули про нього?

    - Анiчогiсiнько, - похнюпивсь я.

    Вiд такого ганебного визнання аж у доброзичливого робота Малюка зеленi лiхтарi раптом спалахнули зловiсним червоним кольором.

    - Фобос i Деймос! [Фобос i Деймос - супутники Марса, у перекладi з грецькоу - Страх i Жах] - скрикнув капiтан Козир. - Чого тiльки вас у школi навчають? А тим часом, молодий чоловiче, комукому, а вам, випускниковi, слiд було б знати, що не хтось iнший, а саме капiтан Небреха у далекому сузiр'у Волосся Веронiки вiдкрив чудернацьку планету, яка являла собою голову живоу iстоти!

    Я понуро мовчав, мов нещасливий школяр на екзаменi, якому дiстався бiлет з моторошним номером тринадцять.

    От що значить - сачкувати з лекцiй на пляж...

    На мос щастя, капiтан Козир захоплено поринув у спогади.

    - Атож, це була повчальна, але дуже небезпечна подорожi Небреха тодi трохи не наклав головою! Тiльки-но вiн почав гальмувати, садовлячи ракету на нiс планети, як вона чхнула, i безпорадну коробку капiтана вiдкинуло, наче комаху. Бачте, яке лихо - у планети на той час була нежить. Та Небреха не з тих слабкодухих туристiв, якi одразу задкують перед непоборними труднощами. Вiн таки дослiдив планету-голову i вивiдав усi уу найпотасмнiшi думки.

    - Яким чином? - насмiлився запитати я.

    - А дуже просто, - врочисто прогримiв капiтан Козир. - Вiн влетiв планетi в одне вухо, а вилетiв в iнше. На мiй погляд, це генiальний вхiд i вихiд!

    - Неймовiрно...

    - Але факт! I вкарбуйте собi, юначе, славетний капiтан Небреха не тiльки невтомний мiжгалактичний практик, а й один з найвидатнiших теоретикiв. Це вiн, перший у Всесвiтi, висунув запаморочливу гiпотезу, вiд якоу буквально голова йде обертом. Вiн дiйшов до твердих висновкiв, що планетнi системи - це атоми, а галактики - молекули незбагненне великого макросвiту. Бiльше того, вiн серйозно вважас, що безмежне скупчення зiрок - це просто жарини у неймовiрно великiй люльцi. А щоб усiм довести цю очевидну iстину, капiтан Небреха шляхом цiкавих дослiдiв вивчив прихованi фiзичнi процеси у розжареному попелi власноу люльки i вивiв струнку та непохитну математичну формулу. Не маю сумнiву, що нинi уу вивчали б у всiх вищих учбових закладах, якби викладачi та студенти спроможнi були уу запам'ятати.

    Я тiльки знiяковiло клiпав очима. Робот Малюк осудливо позирав на мене.

    - Формула Небрехи, - вiв далi капiтан Козир, - така довжелезна, що вiд уу початку i до кiнця можна вiльно вмiстити морську милю з гаком. Словом, поки дочитасш цей математичний ланцюг до кiнця, початок його у пам'ятi неодмiнно заiржавiс. Ест модус iн ребус [est modus in rebus (лат.) - с мiра у речах (Горацiй)]. Так от, молодий чоловiче, якщо капiтан Небреха вiзьме вас на борт свосу коробки, однокурсники вам тiльки позаздрять. Карпе дiсм! [carpe diem (лат.) - зривай день (Горацiй), тобто, не лови гав]

    Я негайно схопився на ноги.

    - Куди ж ви? - пiдвiвся й капiтан Козир.

    - До Небрехи! - вiдповiв я.

    Капiтан тiльки скептично знизав плечима.

    - А я б не радив отак нерозумно поспiшати, - дружньо зауважив вiн. - Про що ви з вашими обмеженими знаннями розмовлятимете з цим кульгавим енциклопедичним словником? Я б на вашому мiсцi передусiм сiв за пiдручники, щоб пiдфарбувати у пристойний колiр численнi бiлi плями вашоу освiти. Тихше удеш - далi будеш. Гей, Малюче, ще коктейль нашому юному друговi! Дiксi! [dixi (лат.) - я сказав, тобто, закiнчив]
3. НЕСПОДIВАНКА ЗА НЕСПОДIВАНКОЮ


    У мене була тисяча книг i лише одна нiч. Та для студента-ветерана це не трагедiя.

    Я шпарко гортав пiдручники, посiбники, монографiу, i, коли зiйшло сонце, у мене пiд рукою вже не було жодноу книги, в якiй я не встиг би з швидкiстю спринтера пробiгти хоча б передмову. Отже, якось зорiснтуюся. Недарма ж мене вчили на штурмана!

    За ранковою кавою я намагався уявити, який на вигляд капiтан Небреха.

    Моя збуджена кавою уява послужливо малювала типовий образ мiжзоряного вовка. Кремезний, як дуб, мудрий, як унiверсальний довiдник, хоч i середнього вiку, але вже бiлий, як голуб, вiд космiчних звитяг. Очi чорнi, як терен, брови густi, як вуса, з вуха звисас срiбний пiвмiсяць. Душа у нього щедра, як Всесвiт, а вдача запальна, як у понадновоу зiрки. Живе виключно космосом, а на бiдну Землю дивиться, наче транзитний пасажир, лише як на випадковий притулок. Певно, навiть голитися ходить до перукарнi у скафандрi. Ех, тiльки б мене не випередили...

    Ось чому, коли я нарештi ввiйшов у кабiну лiфта готелю "Комета", серце мос шалено калатало. Я ще нiколи так не хвилювався.

    Подумати тiльки, за якусь хвилину я вiч-на-вiч розмовлятиму з одним з найвидатнiших зоряних капiтанiв, який зажив всесвiтньоу слави, коли я ще тiльки вперше пишався "дорослими" штанами!

    Я вийшов з лiфта на дванадцятому поверсi i, весь час звiряючись з вказiвками об'яви, вiдмiряв три кроки уперед, чiтко, як на стройових заняттях, повернув лiворуч, вiдрахував уздовж коридора п'ятдесят один крок, повернув праворуч, ступив ще чотири кроки i опинився перед дверима з номером 326.

    Каштан Небреха вирахував трасу до свого номера з точнiстю електронного обчислювача!

    Я кiлька разiв глибоко зiтхнув, щоб заспокоутися, i чемно постукав у дверi.

    - Ласкаво прошу! - пролунав звiдти спокiйний, трохи хрипкуватий голос.

    Я зайшов до кiмнати i одразу спостерiг, що тут завбачливо i ретельно готуються до тривалих космiчних мандрiв.

    На пiдлозi валялися натоптанi рiзним туристським начинням спальнi мiшки та наймодернiшi скафандри з магазину "Спорттовари", дерев'янi скринi з написом "не кантувати" i зображенням великоу чарки, у кутку стояв на тонких металевих нiжках червонобокий казан, в якому добре варити картоплю в мундирах або немудру рибальську юшку, а поряд лежала стародавня коцюба. Такоу унiкальноу речi нинi не побачиш, хiба що у музеу прадавнього побуту. Видно, капiтан любить iнодi посидiти на невiдомiй планетi бiля привiтного багаття i неквапливо ворушити коцюбою жарини.

    Але самого хазяуна нiде не було видко. Тiльки посеред кiмнати гойдалася якась химерна хмара.

    - Капiтане, де ви? - напiвголосно гукнув я.

    I раптом з клубiв сивого диму, як сонечко з хмарного неба, вигулькнуло рожеве усмiхнене обличчя. Якби не хвацько закрученi вуса i не люлька в зубах, оця бездоганно кругла голова цiлком могла б правити за зразкову модель якоусь привiтноу планети, оточеноу густою тютюновою атмосферою.

    Та я, визнаю, з неприхованою вiдразою дивився на оцю неочiкувану модель планети курцiв.

    От i маю собi конкурента! Бач, таки встиг випередити мене! А я сподiвався, що капiтан запише мене у своу супутники без усякого конкурсу.

    Тим часом це опудало остаточно випурхнуло з тютюновоу хмари i, кульгаючи на протезi, зарипiло до мене з простягненою рукою. Мабуть, нахаба вирiшив зi мною ще затоваришувати.

    Але я тiльки насмiшкувато спостерiгав за його недоладним маневром.

    - На однiй нозi вирiшили стрибати у космос? - уудливо запитав я. - Та ви спiткнетесь у першому ж кабiнетi медичноу комiсiу.

    Я з радiстю побачив, як сяюче обличчя мого конкурента одразу спохмурнiло. Здорово! Отак двома словами збив з нього пиху!

    А вiн похмуро зупинився, люто вибив просто на долоню попiл з люльки i крижаним тоном вiдрекомендувався:

    - Капiтан далекого мiжзоряного плавання Небреха. З ким маю честь?

    Я закляк на мiсцi.

    Сили небеснi, що я накоув! Отак з дурноу голови образив легендарного капiтана! Та краще б я подавився найбiльшим астероудом!

    - З ким маю честь? - знову прогримiв владний голос капiтана Небрехи.

    - Майбутнiй штурман Азимут, - спантеличено пробелькотiв я. - Днями здаю екзамени на атестат космiчноу зрiлостi... Прибув згiдно з вказаними в об'явi координатами...

    - Пречудовоу - прогарчав космiчний вовк. - А я вже не мав i надiу, що хтось завiтас до мене. Уявiть, якийсь недоумкуватий телепень зiрвав мою об'яву! Якби вiн потрапив до моух лап...

    - Я б йому перший звернув щелепи, - безсоромно збрехав я, щоб якось спокутувати свою мимовiльну провину.

    Та краще б у цю мить я подавився другим астероудом, бо капiтан презирливо застерiг мене:

    - Бережiть своу щелепи, молодий чоловiче. Що це у вас з кишенi стирчить? Чи не моя об'ява?

    Я почервонiв, як пристаркувате свiтило.

    Спостережливий капiтан вправно поквитався зi мною!

    Як я жалкував, що його ще недавно лагiдне обличчя вже не нагадус веселе сонечко, а скорiше скидасться на наше свiтило пiд час повного затемнення.

    - Якби я не розумiв вашого палкого бажання поринути у незвiданi крау Всесвiту, - суворо мовив вiн, - на цьому б наше знайомство й припинилося. Мало того, що ви невихована людина (а в об'явi я цiлком ясно застерiгав нечем), ви ще позбавили мене широкого вибору. Що ж, доведеться розмовляти з вами, сдиним кандидатом.

    Я запхав подалi у кишеню злощасний клапоть паперу. Чому я його не викинув у смiттспровiд?

    - Отже, почнемо, - сказав капiтан, натоптуючи свiжим тютюном люльку. - Дозвольте передусiм поставити вам запитання, що дублюсться в усiх без винятку анкетах. Сидiли?

    Вiн пильно подивився на мене.

    - Було, - тихо вiдповiв я.

    - Де саме? - одразу ж пожвавiшав Небреха.

    Я почав перераховувати:

    - У баротермокамерi, у сурдокамерi, на центрифузi, на вiбростендi...

    - Непоганоу - оцiнив вiн. - Тепер залишасться тiльки перевiрити вашi теоретичнi знання...

    Мiй надто допитливий екзаменатор замовк, очевидно, обмiрковуючи якийсь новий пiдступ. А я в цей час гарячкове пригадував змiст тисячi пiдручникiв.

    I ось капiтан запитав:

    - Що буде, коли вiсiмку подiлити на двi рiвнi половини?

    В його блакитних очах свiтилася впевненiсть, що я дам хибну вiдповiдь навiть на таке елементарне запитання.

    Та я вже заспокоувся i самовпевнено посмiхнувся.

    - Капiтане, - зухвало попрохав я, - а чи не можна поставити менi запитання хоча б з програми другого класу?

    - А чого ж, - хитро примружився Небреха, та я, на жаль, не звернув на це достатньоу уваги. - Буде i з другого класу. Звичайно, якщо ви правильно вiдповiсте на попереднс запитання. Повторюю: що буде, коли вiсiмку подiлити на двi половини?

    Вiн що, досi знущасться з мене?

    - Чотири! - понуро бовкнув я.

    - Якби свого часу, - з докором озвався на цю вiдповiдь капiтан Небреха, - я отак бездумно розв'язував рiзнi завдання, я б не повернувся вже з першоу космiчноу подорожi, а ви нинi шукали б роботу десь в iншому мiсцi. Нi, добродiю, з вами не тiлькТi у Всесвiт, а й на шкiльну математичну вiкторину пiти страшно.

    - Хiба ж я помилився? - вирячився я на нього. I це славетний мандрiвник! Невже капiтан Козир розiграв мене?

    - Авжеж - помилилися, - холоднокровно пiдтвердив капiтан Небреха.

    - Але як?

    - А отак.

    Вiн випустив бездоганне кiльце диму.

    - Якби я запитав вас, скiльки буде, якщо вiсiм подiлити на два, ваша вiдповiдь, безумовно, була б вичерпною. Але я вас запитав, що буде, коли вiсiмку подiлити на двi рiвнi половини. Так от, надалi запам'ятайте: якщо уу подiлити вздовж, буде двi трiйки, а якщо впоперек, два нулi.

    Як я картав себе тiсу митi! Провалитися на такому легкому екзаменi! А що сталося б, якби капiтан Небреха надумав екзаменувати мене з питань мiжзоряноу практики?

    - Гадаю, - вiв далi невблаганний капiтан, - на цьому слiд закiнчити нашу розмову, що надто затяглася.

    Я прекрасно зрозумiв прозорий натяк i скорботно звiвся на ноги.

    А Небреха докинув менi з убивчою ввiчливiстю :

    - Дуже перепрошую, але повiсьте мою об'яву на мiсце. Оскiльки ж ви надто неуважна людина, я маю просити вас зав'язати собi вузлик на згадку.

    Отут я скипiв. Якщо я й осоромився на його дитячих запитаннях, хiба це дас йому моральне право ображати мене? Я йому покажу вузлики на згадку!

    Я сердито пiдняв з пiдлоги гартовану у вогнi коцюбу i грiзно насупився. Капiтан Небреха зацiкавлено слiдкував за моуми дiями. Тодi я люто заскреготав зубами i перед самiсiньким його носом скрутив коцюбу у морський вузол.

    - Ось вам вузлик на згадку!

    Та тiльки-но я шпурнув понiвечену коцюбу на купу космiчного мотлоху, як капiтан Небреха з несподiваною спритнiстю зiрвався з мiсця i кинувся до мене.

    Я злякався не на жарт.

    А що, коли цей мiжзоряний вовк зажадас, щоб я вiдшкодував йому збитки за покручену антикварну рiч? Самi знасте, яка у студентiв стипендiя...

    Але капiтан Небреха схвально поплескав мене по плечу i, радiючи, мов дитина, вигукнув :

    - Мiй юний друже, оця твоя сдина якiсть переважус усi твоу вади! Вирiшено - беру!

    У запалi вiн навiть не помiтив, як з бундючного дипломатичного тону перейшов на товариське "ти".
4. НА ПОРЯДКУ ДЕННОМУ - ВIЗИТ ДО ТРОГЛОДИТIВ


    Щойно передi мною сидiв упереджений екзаменатор, а зараз захоплено ляскас по плечу друг, товариш i брат.

    - Азимуте, шкода, що в мене немас пiдкови. Ми б з тобою трохи порозважалися, згинаючи уу мiж пальцями навпiл!

    А потiм капiтан, кумедно пiдстрибуючи, мов горобець, закульгав до електричного кавника, i за хвилину на журнальному столику вже парувала чорна, як тропiчна нiч, запашна кава

    Я сьорбнув, i присмне тепло розлилося по тiлу. Кава була така мiцна, що звела б на ноги навiть сгипетську мумiю.

    - Капiтане, - посмiливiшав я, - коли це не секрет, яка мета нашоу навкологалактичноу подорожi?

    - Ясно, це буде не туристська прогулянка, - вiдповiв Небреха. - Наше завдання - перевiрити деякi аспекти теорiу вiдносностi [згiдно з теорiсю вiдносностi, швидкiсть течiу часу залежить вiд швидкостi руху тiла у просторi; на ракетi, що летить iз швидкiстю, близькою до швидкостi свiтла, час буде iти значно повiльнiше, нiж на Землi].

    Ура! Нарештi я маю повну змогу показати свою ерудицiю!

    - Розумiю, - мудро мовив я, - стрибок через тисячолiття. Але, капiтане, через сотнi вiкiв тогочасне людство дивитиметься на нас, мов на троглодитiв. Вас не жахас ця сумна iсторична неминучiсть?

    Небреха звичним рухом сунув люльку в гаман з тютюном.

    - Не думаю. Навпаки, я гадаю, що нам самим пощастить на власнi очi побачити троглодитiв...

    Тут я мало не захлинувся кавою. Але капiтан вчасно пiдскочив до мене i так ляснув по спинi, що кава вилетiла з легенiв разом з повiтрям. Ого, Небреха чудово розумiвся на народнiй медицинi. З таким не пропадеш!

    - Ви вважасте, що людство здичавiс?! - прохрипiв я.

    - Я бачу, - спокiйно зауважив Небреха, - на курсах вас не знайомили з так званою оберненiстю часу. А це вельми повчальна дисциплiна, що не може не зацiкавити науково мислячу iстоту. Щоправда, термiн цей дуже неточний. Доцiльнiше цей парадокс було б охрестити "оберненiстю явищ" або "оберненiстю ходу iсторичних процесiв". Та не буду розповiдати про це детально, - капiтан Небреха по-хлоп'ячому пiдморгнув, - мiй юний штурман матиме доволi часу, щоб самотужки опанувати цю гiпотетичну теорiю. А суть уу, як на мiй погляд, така: подорож у часi цiлком можлива не тiльки вперед, а й назад. Що ви скажете про рекордний стрибок через тисячолiття назадгузь?

    - Машина часу? - вражено запитав я.

    - Якби я мав машину часу, - заперечив мiжзоряний вовк, - я б оце не шукав супутника для навкологалактичного рейсу.

    - Хай так, - промимрив я, не знаючи, що й подумати. - Але ця теорiя, капiтане, далека вiд практики. Iнакше про неу писали б в усiх пiдручниках.

    - Погано ти читав пiдручники, - гостро кинув Небреха, занурюючись у димову завiсу вiд вусiв до протеза. - Ще до того, як теорiя виникла, уу блискуче було пiдтверджено практичним досвiдом. I цей факт заресстровано навiть у художнiй лiтературi. Згадай вiдомий роман Жюля Берна "80 днiв навколо свiту". Його героу вирушили у кругосвiтню подорож на схiд Сонця. I що ж сталося? Вони прибули у вчорашнiй день! А якi були б наслiдки, якби невтомнi мандрiвники у такий свосрiдний спосiб подорожували не в обмежених земних масштабах, а в космiчних? Чи не повернулися б вони на батькiвщину у добу первiсного суспiльства, коли нашi волохатi пращури мешкали в печерах без парового опалення i ще тiльки вчилися трощити черепи кам'яними сокирами?

    Це справдi божевiльне припущення капiтана змусило мене знову насторожитися. Невже на його енциклопедичний мозок вплинула шкiдлива космiчна радiацiя, i нинi його могутнiй iнтелект животiс у полонi хворобливоу фантазiу?

    - Вельмишановний капiтане, - про всяк випадок солодко заспiвав я, - ваш намiр вiдкривас нову iсторичну епоху космiчних мандрiв. Якщо я правильно вас зрозумiв, ви ладнастеся повторити прадавнiй експеримент у величних масштабах Сонячноу системи?

    Капiтан Небреха поблажливо озвався з тютюновоу хмари:

    - О! Я бачу, вже бринить слабкий промiнь свiтла у темнiй царинi неуцтва! Але вiдзначу, що пiсля повернення з таких куцих мандрiв ми потрапили б хiба що на день мого народження. Воно, звичайно, цiкаво побачити самого себе у пелюшках, та я змалку звик особистi iнтереси пiдкоряти iнтересам суспiльним.

    Безумовно, його не долiкували i випустили. А це ж не жарт - опинитися у космосi сам на сам з недолiкованим манiяком.

    А Небреха розвiяв руками хмару, щоб бачити мене:

    - Останнс розумове зусилля, i ти, Азимуте, вийдеш на заздалегiдь розраховану мною орбiту!

    - Ага, розумiю, - лагiдно мовив я. - Певно, ви, капiтане, наважилися помандрувати по Сонячнiй орбiтi довкола нашоу Галактики на схiд Всесвiту?

    Вiн аж замружився вiд задоволення, мов кiт перед добрячою мискою сметани.

    - Мiй юний друже, цього разу ти не схибив! Додам, коли врахувати, що ми полетимо а свiтловою швидкiстю маршрутом, який сягас на двiстi з лишком мiльйонiв земних рокiв, то уяви, в якому часi ми опинимося. В усякому разi, особисто я не можу собi цього уявити. Тiльки успiшне завершення мандрiв дасть вичерпнi вiдповiдi на всi пов'язанi з цiсю майже недослiдженою проблемою запитання. Вдячне людство носитиме нас на руках.

    Хоч я анiтрохи не сумнiвався, що капiтан вiдчув би цю насолоду й зараз, якби я подзвонив до швидкоу медичноу допомоги, та вирiшив зачекати.

    

... ... ...
Продолжение "Народження адама" Вы можете прочитать здесь

Читать целиком
Все темы
Добавьте мнение в форум 
 
 
Прочитаные 
 Народження адама
показать все


Анекдот 
Учебное пособие "Как стать супер-мега-за*бацким фотографом". После покупки цифрового фотоаппарата выполните следующие действия: 1. Вставить батарейки в фотоаппарат. 2. Понажимать все кнопочки. Инструкцию не читать. 3. Снять комнату со вспышкой и без. 4. Снять цветы в горшочке. 5. Снять собственные ноги. 6. Снять самого себя на расстоянии вытянутой руки (при каждом последующем снимке пытаться делать лицо более интеллигентным). 7. Снять вид из окна, используя подоконник как подставку. 8. Удивиться хреновому качеству снимков. 9. Вынуть уже-млять разрядившиеся батарейки. 10. Сходить купить аккумуляторы. 11. Вставить аккумуляторы. 12. Прочитать инструкцию на немецком (увидеть лишь знакомое der). 13. Повторить пункты 2-8. 14. Прочитать инструкцию на польском и казахском (удивиться непонятным словам составленных из русских букв). 15. Повторить пункты 2-8. 16. Найти мануал на русском в инете. 17. Прочитать и понять, что это и так все понятно. 18. Не найти в инете нормальных книг на русском про искусство цифрового фото. 19. По**рить весь трафик на рассматривание креатифа на форумах по цифровому фото. 20. Дать обещание себе изучить технологию HDR. 21. Забить до отказа винчестер закинув фотографии, получившиеся в результате выполнения пунктов 2-8, 13, 15. Эти фото хранить вечно. 22. Положить цифровик на полку до ближайшего праздника (отпуска).
показать все
    Профессиональная разработка и поддержка сайтов Rambler's Top100