Вход    
Логин 
Пароль 
Регистрация  
 
Блоги   
Демотиваторы 
Картинки, приколы 
Книги   
Проза и поэзия 
Старинные 
Приключения 
Фантастика 
История 
Детективы 
Культура 
Научные 
Анекдоты   
Лучшие 
Новые 
Самые короткие 
Рубрикатор 
Персонажи
Новые русские
Студенты
Компьютерные
Вовочка, про школу
Семейные
Армия, милиция, ГАИ
Остальные
Истории   
Лучшие 
Новые 
Самые короткие 
Рубрикатор 
Авто
Армия
Врачи и больные
Дети
Женщины
Животные
Национальности
Отношения
Притчи
Работа
Разное
Семья
Студенты
Стихи   
Лучшие 
Новые 
Самые короткие 
Рубрикатор 
Иронические
Непристойные
Афоризмы   
Лучшие 
Новые 
Самые короткие 
Рефераты   
Безопасность жизнедеятельности 
Биографии 
Биология и химия 
География 
Иностранный язык 
Информатика и программирование 
История 
История техники 
Краткое содержание произведений 
Культура и искусство 
Литература  
Математика 
Медицина и здоровье 
Менеджмент и маркетинг 
Москвоведение 
Музыка 
Наука и техника 
Новейшая история 
Промышленность 
Психология и педагогика 
Реклама 
Религия и мифология 
Сексология 
СМИ 
Физкультура и спорт 
Философия 
Экология 
Экономика 
Юриспруденция 
Языкознание 
Другое 
Новости   
Новости культуры 
 
Рассылка   
e-mail 
Рассылка 'Лучшие анекдоты и афоризмы от IPages'
Главная Поиск Форум

Iван Котляревський - Котляревський - Енеїда

Проза и поэзия >> Литература ближнего зарубежья >> Украинская литература >> Современная украинская проза >> Iван Котляревський
Хороший Средний Плохой    Скачать в архиве Скачать 
Читать целиком
Iван Котляревський. Енеїда

------------------------------------------------------------------------

Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"

OCR: Евгений Васильев

Для украинских литер использованы обозначения:

Є, є - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)

Ї, ї - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)

I,i (укр) = I,i (лат)

------------------------------------------------------------------------



    ЧАСТИНА ПЕРША


    1 Еней був парубок моторний

    I хлопець хоть куди козак,

    Удавсь на всеє зле проворний,

    Завзятiший од всiх бурлак.

    Но греки, як спаливши Трою,

    Зробили з неї скирту гною,

    Вiн, взявши торбу, тягу дав;

    Забравши деяких троянцiв,

    Осмалених, як гиря, ланцiв,

    П'ятами з Трої накивав.


    2 Вiн, швидко поробивши човни,

    На синє море поспускав,

    Троянцiв насажавши повнi,

    I куди очi почухрав.

    Но зла Юнона, суча дочка,

    Розкудкудакалась, як квочка, -

    Енея не любила - страх;

    Давно уже вона хотiла,

    Його щоб душка полетiла

    К чортам i щоб i дух не пах.


    3 Еней був тяжко не по серцю

    Юнонi - все її гнiвив;

    Здававсь гiрчiйший їй вiд перцю,

    Нi в чiм Юнони не просив;

    Но гiрш за те їй не любився,

    Що, бачиш, в Трої народився

    I мамою Венеру звав;

    I що його покiйний дядько,

    Парис, Прiамове дитятко,

    Путивочку Венерi дав.


    4 Побачила Юнона з неба,

    Що пан Еней на поромах;

    А те шепнула сука Геба...

    Юнону взяв великий жах!

    Впрягла в гринджолята павичку,

    Сховала пiд кибалку мичку,

    Щоб не свiтилася коса;

    Взяла спiдницю i шнурiвку,

    I хлiба з сiллю на тарiлку,

    К Еолу мчалась, як оса.


    5 "Здоров, Еоле, пане-свату!

    Ой, як ся маєш, як живеш? -

    Сказала, як ввiйшла у хату,

    Юнона. - Чи гостей ти ждеш?.."

    Поставила тарiлку з хлiбом

    Перед старим Еолом-дiдом,

    Сама же сiла на ослiн.

    "Будь ласкав, сватоньку-старику!

    Iзбий Енея з пантелику,

    Тепер пливе на морi вiн.


    6 Ти знаєш, вiн який суцiга,

    Паливода i горлорiз;

    По свiту як iще побiга,

    Чиїхсь багацько виллє слiз.

    Пошли на його лихо злеє,

    Щоб люди всi, що при Енеї,

    Послизли i щоб вiн i сам...

    За сеє ж дiвку чорнобриву,

    Смачную, гарну, уродливу

    Тобi я, далебi, що дам".


    7 "Гай, гай! ой, дей же його кату!

    Еол насупившись сказав. -

    Я все б зробив за сюю плату,

    Та вiтри всi порозпускав:

    Борей недуж лежить з похмiлля,

    А Нот поїхав на весiлля,

    Зефiр же, давнiй негодяй,

    З дiвчатами заженихався,

    А Евр в поденщики нанявся, -

    Я к хочеш, так i помишляй!


    8 Та вже для тебе обiщаюсь

    Енеєвi я ляпас дать;

    Я хутко, миттю постараюсь

    В трiстя його к чортам загнать.

    Прощай же! швидче убирайся,

    Обiцянки не забувайся,

    Бо послi, чуєш, нiчичирк!

    Я к збрешеш, то хоча надсядься,

    На ласку послi не понадься,

    Тогдi вiд мене возьмеш чвирк".


    9 Еол, оставшись на господi,

    Зiбрав всiх вiтрiв до двора,

    Велiв поганiй буть погодi...

    Якраз на морi i гора!

    Все море зараз спузирило,

    Водою мов в ключi забило,

    Еней тут крикнув, як на пуп;

    Заплакався i заридався,

    Пошарпався, увесь подрався,

    На тiм'ї начесав аж струп.


    10 Проклятi вири роздулися,

    А море з лиха аж реве;

    Слiзьми троянцi облилися,

    Енея за живiт бере;

    Всi човники їх розчухрало,

    Багацько вiйська тут пропало;

    Тогдi набрались всi сто лих!

    Еней кричить, що "я Нептуну

    Пiвкопи грошей в руку суну,

    Аби на морi штурм утих".


    11 Нептун iздавна був дряпiчка,

    Почув Енеїв голосок;

    Шатнувся зараз iз запiчка,

    Пiвкопи для його кусок!..

    I миттю осiдлавши рака,

    Схвативсь на його, мов бурлака,

    I вирнув з моря, як карась.

    Загомонiв на вiтрiв грiзно:

    "Чого ви гудете так рiзно?

    До моря, знаєте, вам зась!"


    12 От тут-то вiтри схаменулись

    I ну всi драла до нори;

    До л я с а мов ляхи шатнулись,

    Або од їжака тхори.

    Нептун же зараз взяв мiтелку

    I вимiв море, як свiтелку,

    То сонце глянуло на свiт.

    Еней тогдi як народився,

    Разiв iз п'ять перехрестився;

    Звелiв готовити обiд.


    13 Поклали шальовки сосновi,

    Кругом наставили мисок;

    I страву всякую, без мови,

    В голодний пхали все куток.

    Тут з салом галушки лигали,

    Лемiшку i кулiш глитали

    I брагу кухликом тягли;

    Та i горiлочку хлистали, -

    Насилу iз-за столу встали

    I спати послi всi лягли.


    14 Венера, не послiдня шльоха,

    Проворна, враг її не взяв,

    Побачила, що так полоха

    Еол синка, що аж захляв;

    Умилася, причепурилась

    I, як в недiлю, нарядилась,

    Хоть би до дудки на танець!

    Взяла очiпок грезетовий

    I кунтуш з усами люстровий,

    Пiшла к Зевесу на ралець.


    15Зевес тогдi кружав сивуху

    I оселедцем заїдав;

    Вiн, сьому випивши восьмуху,

    Послiдки з кварти виливав.

    Прийшла Венера, iскривившись,

    Заплакавши i завiскрившись,

    I стала хлипать перед ним:

    "Чим пред тобою, милий тату,

    Син заслужив таку мiй плату?

    Iйон, мов в свинки, грають їм.


    16 Куди йому уже до Риму?

    Хiба як здохне чорт в ровi!

    Як вернеться пан хан до Криму,

    Як жениться сич на совi.

    Хiба б уже та не Юнона,

    Щоб не вказала макогона,

    Що й досi слухає чмелiв!

    Коли б вона та не бiсилась,

    Замовкла i не камезилась,

    Щоб ти се сам їй iзвелiв".


    17 Юпитер, все допивши з кубка,

    Погладив свiй рукою чуб:

    "Ох, доцю, ти моя голубка!

    Я в правдi твердий так, як дуб.

    Еней збудує сильне царство

    I заведе своє там панство;

    Не малий буде вiн панок.

    На панщину ввесь свiт погонить,

    Багацько хлопцiв там наплодить

    I всiм їм буде ватажок.


    18 Заїде до Дидони в гостi

    I буде там бенькетовать;

    Полюбиться її вiн мосцi

    I буде бiсики пускать.

    Iди, небого, не журися,

    Попонедiлкуй, помолися,

    Все буде так, як я сказав".

    Венера низько поклонилась

    I з панотцем своїм простилась,

    А вiн її поцiловав.


    19 Еней прочумався, проспався

    I голодрабцiв позбирав,

    Зо всiм зiбрався i уклався,

    I, скiлько видно, почухрав.

    Плив-плив, плив-плив, що аж обридло,

    I море так йому огидло,

    Що бiсом на його дививсь.

    "Коли б, - каже, - умер я в Трої,

    Уже б не пив сеї гiркої

    I марне так не волочивсь".


    20 Потiм до берега приставши

    З троянством голим всiм своїм,

    На землю з човнiв повстававши,

    Спитавсь, чи є що їсти їм?

    I зараз чогось попоїли,

    Щоб на путi не ослабiли;

    Пiшли, куди хто запопав.

    Еней по берегу попхався,

    I сам не знав, куди слонявся,

    Аж гульк - i в город причвалав.


    21 В тiм городi жила Дидона,

    А город звався Карфаген,

    Розумна панi i моторна,

    Для неї трохи сих iмен:

    Трудяща, дуже працьовита,

    Весела, гарна, сановита,

    Бiдняжка - що була вдова;

    По городу тогдi гуляла,

    Коли троянцiв повстрiчала .

    Такi сказала їм слова:


    22 "Вiдкiль такi се гольтiпаки?

    Чи рибу з Дону везете?

    Чи, може, виходцi-бурлаки?

    Куди, прочане, ви йдете?

    Який вас враг сюди направив?

    I хто до города причалив?

    Яка ж ватага розбишак!"

    Троянцi всi замурмотали,

    Дидонi низько в ноги пали,

    А вставши, їй мовляли так:


    23 "Ми всi, як бач, народ хрещений,

    Волочимся без талану,

    Ми в Трої, знаєш, порожденi,

    Еней пустив на нас ману;

    Дали нам греки прочухана

    I самого Енея-пана

    В три вирви вигнали вiдтiль;

    Звелiв покинути нам Трою,

    Пiдмовив плавати з собою,

    Тепер ти знаєш, ми вiдкiль.


    24 Помилуй, панi благородна!

    Не дай загинуть головам,

    Будь милостива, будь незлобна,

    Еней спасибi скаже сам.

    Чи бачиш, як ми обiдрались!

    Убрання, постоли порвались,

    Охляли, нiби в дощ щеня!

    Кожухи, свити погубили

    I з голоду в кулак трубили,

    Така нам лучилась пеня".


    25 Дидона гiрко заридала

    I з бiлого свого лиця

    Платочком сльози обтирала:

    "Коли б, - сказала, - молодця

    Енея вашого злапала,

    Уже б тогдi весела стала,

    Тогдi Великдень був би нам!"

    Тут плюсь - Еней, як будто з неба:

    "Ось, осьде я, .коли вам треба!

    Дидонi поклонюся сам".


    26 Потiм з Дидоною обнявшись,

    Поцiловались гарно всмак;

    За рученьки бiленькi взявшись,

    Балакали то сяк, то так.

    Пiшли к Дидонi до господи

    Через великi переходи,

    Ввiйшли в свiтлицю та й на пiл;

    Пили на радощах сивуху

    I їли сiм'яну макуху,

    Покiль кликнули їх за стiл.


    27 Тут їли розниї потрави,

    I все з полив'яних мисок,

    I самi гарниї приправи

    З нових кленових тарiлок:

    Свинячу голову до хрiну

    I локшину на перемiну,

    Потiм з пiдлевою iндик;

    На закуску кулiш i кашу,

    Лемiшку, зубцi, путрю, квашу

    I з маком медовий шулик.


    28 I кубками пили слив'янку,

    Мед, пиво, брагу, сирiвець,

    Горiлку просту i калганку,

    Куривсь для духу яловець.

    Бандура горлицi бриньчала,

    Сопiлка зуба затинала,

    А дудка грала по балках;

    Санжарiвки на скрипцi грали,

    Кругом дiвчата танцьовали

    В дробушках, в чоботах, в свитках.


    29 Сестру Дидона мала Ганну,

    Навсправжки дiвку хоть куди,

    Проворну, чепурну i гарну;

    Приходила i ся сюди

    В червонiй юпочцi баєвiй,

    В запасцi гарнiй фаналевiй,

    В стьонжках, в намистi i ковтках;

    Тут танцьовала викрутасом,

    I пред Енеєм вихилясом

    Пiд дудку била третяка.


    30 Еней i сам так розходився,

    Як на арканi жеребець,

    Що трохи не увередився,

    Пiшовши з Гандзею в танець.

    В обох пiдкiвки забряжчали,

    Жижки од танцiв задрижали,

    Вистрибовавши гоцака.

    Еней, матню в кулак прибравши

    I не до соли примовлявши,

    Садив крутенько гайдука.


    31 А послi танцiв варенухи

    По филижанцi пiднесли;

    I молодицi-цокотухи

    Тут баляндраси понесли;

    Дидона крiпко заюрила,

    Горщок з вареною розбила,

    До дуру всi тодi пили.

    Ввесь день весело прогуляли

    I п'янi спати полягали;

    Енея ж ледве повели.


    32 Еней на пiч забрався спати,

    Зарився в просо, там i лiг;

    А хто схотiв, побрiв до хати,

    А хто в хлiвець, а хто пiд стiг.

    А деякi так так хлиснули,

    Що де упали - там заснули,

    Сопли, харчали i хропли;

    А добрi молодцi кружали,

    Поки аж пiвнi заспiвали, -

    Що здужали, то все тягли.


    33 Дидона рано iсхопилась.

    Пила з похмiлля сирiвець;

    А послi гарно нарядилась,

    Якби в оренду на танець.

    Взяла кораблик бархатовий,

    Спiдницю i карсет шовковий

    I начепила ланцюжок;

    Червонi чоботи обула,

    Та i запаски не забула,

    А в руки з вибiйки платок.


    34 Еней же, з хмелю як проспався,

    Iз'їв солоний огiрок;

    Потiм умився i убрався,

    Я к парубiйка до дiвок.

    Йому Дидона пiдослала,

    Що од покiйника украла,

    Штани i пару чобiток;

    Сорочку i каптан з китайки,

    I шапку, пояс з каламайки,

    I чорний шовковий платок.


    35 Я к одяглись, то iзiйшлися,

    З собою стали розмовлять;

    Наїлися i принялися,

    Щоб по-вчорашньому гулять.

    Дидона ж тяжко сподобала

    Енея так, що i не знала,

    Де дiтися i що робить;

    Точила всякiї баляси

    I пiдпускала разнi ляси,

    Енею тiлько б угодить.


    36 Дидона вигадала грище,

    Еней щоб веселiший був,

    I шоб вертiвся з нею ближче,

    I лиха щоб свого забув:

    Собi очицi зав'язала

    I у панаса грати стала,

    Енея б тiльки уловить;

    Еней же зараз догадався,

    Коло Дидони терся, м'явся,

    Її щоб тiлько вдовольнить.


    37 Тут всяку всячину iграли,

    Хто як i в вiщо захотiв,

    Тут инчi журавля скакали,

    А хто од дудочки потiв.

    I в хрещика i в горю дуба,

    Не раз доходило до чуба,

    Як загулялися в джгута;

    В хлюста, в пари, в вiзка iграли

    I дамки по столу совали;

    Чорт мав порожнього кута.


    38 Щодень було у них похмiлля,

    Пилась горiлка, як вода;

    Щодень бенькети, мов весiлля,

    Всi п'янi, хоть посуньсь куда.

    Енеєвi так, як болячцi

    Або лихiй осiннiй трясцi,

    Годила панi всякий день.

    Були троянцi п'янi, ситi,

    Кругом обутi i обшитi,

    Хоть голi прибрели, як пень.


    39 Троянцi добре там курили,

    Дали приманку всiм жiнкам,

    По вечорницям всi ходили,

    Просвiтку не було дiвкам.

    Та й сам Еней, сподар, i паню

    Пiдмовив паритися в баню...

    Уже ж було не без грiха!

    Бо страх вона його любила,

    Аж розум ввесь свiй погубила,

    А бачся, не була плоха.


    40 От так Еней жив у Дидони,

    Забув i в Рим щоб мандровать.

    Тут не боявся i Юнони,

    Пустився все бенькетовать;

    Дидону мав вiн мов за жiнку,

    Убивши добру в неї грiнку,

    Мутив, як на селi москаль!

    Бо - хрiн його не взяв - моторний,

    Ласкавий, гарний i проворний,

    I гострий, як на бритвi сталь.


    41 Еней з Дидоною возились,

    Я к з оселедцем сiрий кiт;

    Ганяли, бiгали, казились,

    Аж лився деколи i пiт.

    Дидона ж мала раз роботу,

    Я к з ним побiгла на охоту,

    Та грiм загнав їх в темний льох...

    Лихий їх зна, що там робили,

    Було не видно з-за могили,

    В льоху ж сидiли тiлько вдвох.


    42 Не так-то робиться все хутко,

    Я к швидко оком iзмигнеш;

    Або як казку кажеш прудко,

    Пером в паперi як писнеш.

    Еней в гостях прожив немало, -

    Що з голови його пропало,

    Куди його Зевес послав.

    Вiн годiв зо два там просидiв,

    А мабуть би, i бiльш пронидiв,

    Якби його враг не спiткав.


    43 Колись Юпитер ненароком

    З Олимпа глянув i на нас;

    I кинув в Карфагену оком,

    Аж там троянський мартопляс...

    Розсердився i розкричався,

    Аж цiлий свiт поколихався;

    Енея лаяв на ввесь рот:

    "Чи так-то, гадiв син, вiн слуха?

    Убрався в патоку, мов муха,

    Засiв, буцiм в болотi чорт.


    44 Пiдiть гiнця менi кликнiте,

    До мене зараз щоб прийшов,

    Глядiть же, цупко прикрутiте,

    Щоб вiн в шиньок та не зайшов!

    Бо хочу я кудись послати.

    Iйон, iйон же, вража мати!

    Але Еней наш зледащiв

    А то Венера все свашкує,

    Енеєчка свого муштрує,

    Щоб вiн з ума Дидону звiв".


    45 Прибiг Меркурiй засапавшись,

    В три ряди пiт з його котив;

    Ввесь ремiнцями обв'язавшись,

    На голову бриль наложив;

    На грудях з бляхою ладунка,

    А ззаду з сухарями сумка,

    В руках нагайський малахай.

    В такiм нарядi влiзши в хату,

    Сказав: "Готов уже я, тату,

    Куда ти хочеш, посилай".


    46 "Бiжи лиш швидче в Карфагену,-

    Зевес гiнцевi так сказав, -

    I пару розлучи скажену,

    Еней Дидону б забував.

    Нехай лиш вiдтiль уплiтає

    I Рима строїти чухрає, -

    А то залiг, мов в грубi пес.

    Коли .ж вiн буде йще гуляти,

    То дам йому себе я знати, -

    От так сказав, скажи, Зевес".


    47 Меркурiй низько поклонився,

    Перед Зевесом бриль iзняв,

    Через порiг перевалився,

    До станi швидче тягу дав.

    Покинувши iз рук нагайку,

    Запряг вiн миттю чортопхайку,

    Черкнув iз неба, аж курить!

    I все кобилок поганяє,

    Що оглобельна аж брикає;

    Помчали, аж вiзок скрипить!


    48 Еней тогдi купався в бразi

    I на полу укрившись лiг;

    Йому не снилось о приказi,

    Як ось Меркурiй в хату вбiг!

    Смикнув iз полу, мов псяюху.

    "А що ти робиш, п'єш сивуху? -

    Зо всього горла закричав, -

    Ану лиш, швидче убирайся,

    З Дидоною не женихайся,

    Зевес поход тобi сказав!


    49 Чи се ж таки до дiла робиш,

    Що й досi тута загулявсь?

    Та швидко i не так задробиш;

    Зевес не дурно похвалявсь;

    Получиш добру халазiю,

    Вiн видавить з тебе олiю,

    От тiлько йще тут побарись.

    Гляди ж, сьогодня щоб убрався,

    Щоб нищечком вiдсiль укрався,

    Мене удруге не дождись".


    50 Еней пiджав хвiст, мов собака;

    Мов Каїн, затрусивсь увесь;

    Iз носа потекла кабака:

    Уже вiн знав, який Зевес.

    Шатнувся миттю сам iз хати

    Своїх троянцiв позбирати;

    Зiбравши, дав такий приказ:

    "Як можна швидче укладайтесь,

    Зо всiми клунками збирайтесь,

    До моря швендайте якраз!"


    51 А сам, вернувшися в будинки,

    Своє лахмiття позбирав;

    Мiзерiї наклав двi скриньки,

    На човен зараз одiслав

    I дожидався тiлько ночi,

    Що як Дидона зiмкне очi,

    Щоб не прощавшись тягу дать.

    Хоть вiн за нею i журився

    I свiтом цiлий день нудився;

    Та ба! бач, треба покидать.


    52 Дидона зараз одгадала,

    Чого сумує пан Еней,

    I все на ус собi мотала,

    Щоб умудритися i їй;

    З-за печi часто виглядала,

    Прикинувшись, буцiм куняла

    I мов вона хотiла спать.

    Еней же думав, що вже спала,

    I тiлько що хотiв дать драла,

    Аж ось Дидона за чуб хвать.


    53 "Постiй, прескурвий, вражий сину!

    Зо мною перше розплатись;

    От задушу, як злу личину!

    Ось ну лиш тiльки завертись!

    От так за хлiб, за сiль ти платиш?

    Ти всiм, привикши насмiхатись,

    Розпустиш славу по менi!

    Нагрiла в пазусi гадюку,

    Що послi iзробила муку;

    Послала пуховик свинi.


    54 Згадай, який прийшов до мене,

    Що нi сорочки не було;

    I постолiв чорт мав у тебе,

    В кишенi ж пусто, аж гуло;

    Чи знав ти, що такеє грошi?

    Мав без матнi однi холошi,

    I тiлько слава, що в штанах;

    Та й те порвалось i побилось,

    Аж глянуть сором, так свiтилось;

    Свитина вся була в латках.


    55 Чи я ж тобi та не годила?

    Хiба рiжна ти захотiв?

    Десь вража мати пiдкусила,

    Щоб хирний тут ти не сидiв".

    Дидона гiрко заридала,

    I з серця аж волосся рвала,

    I закраснiлася, мов рак.

    Запiнилась, посатанiла,

    Неначе дурману iз'їла,

    Залаяла Енея так:


    56 "Поганий, мерзький, скверний, бридкий,

    Нiкчемний, ланець, кателик!

    Гульвiса, пакосний, престидкий,

    Негiдний, злодiй, єретик!

    За кучму сю твою велику

    Як дам ляща тобi я в пику,

    То тут тебе лизне i чорт!

    I очi видеру iз лоба

    Тобi, диявольська худоба,

    Трясешся, мов зимою хорт!


    57 Мандруй до сатани з рогами,

    Нехай тобi присниться бiс!

    З твоїми сучими синами,

    Щоб враг побрав вас всiх гульвiс,

    Що нi горiли, нi болiли,

    На чистому щоб поколiли,

    Щоб не оставсь нi чоловiк;

    Щоб доброї не знали долi,

    Були щоб з вами злиї болi,

    Щоб ви шаталися повiк".


    58 Еней вiд неї одступався,

    Поки зайшов через порiг,

    А далi аж не оглядався,

    З двора в собачу ристь побiг.

    Прибiг к троянцям, засапався,

    Обмок в поту, якби купався,

    Мов з торгу в школу курохват;

    Потiм в човен хутенько сiвши

    I їхати своїм велiвши,

    Не оглядався сам назад.


    59 Дидона тяжко зажурилась,

    Ввесь день нi їла, нi пила;

    Все тосковала, все нудилась,

    Кричала, плакала, ревла.

    То бiгала, якби шалена,

    Стояла довго тороплена,

    Кусала ногтi на руках;

    А далi сiла на порозi,

    Аж занудило їй, небозi,

    I не встояла на ногах.


    60 Сестру кликнула на пораду,

    Щоб горе злеє розказать,

    Енеєву оплакать зраду

    I льготи серцю трохи дать.

    "Ганнусю, рибко, душко, любко,

    Рятуй мене, моя голубко,

    Тепер пропала я навiк!

    Енеєм кинута я бiдна,

    Як сама паплюга послiдня,

    Еней злий змiй - не чоловiк!


    61 Нема у серця мого сили,

    Щоб я могла його забуть.

    Куди мнi бiгти? - до могили!

    Туди один надежний путь!

    Я все для його потеряла,

    Людей i славу занедбала;

    Боги! я з ним забула вас.

    Ох! дайте зiлля мнi напитись,

    Щоб серцю можна розлюбитись,

    Утихомиритись на час.


    62 Нема на свiтi мнi покою,

    Не ллються сльози iз очей,

    Для мене бiлий свiт єсть тьмою,

    Там ясно тiлько, де Еней.

    О пуцьверинку Купидоне!

    Любуйся, як Дидона стогне...

    Щоб ти маленьким був пропав!

    Познайте, молодицi гожi,

    З Енеєм бахурi всi схожi,

    Щоб враг зрадливих всiх побрав!"


    63 Так бiдна з горя говорила

    Дидона, жизнь свою кляла;

    I Ганна що їй нi робила,

    Нiякой ради не дала.

    Сама з царицей горювала,

    I сльози рукавом втирала,

    I хлипала собi в кулак.

    Потiм Дидона мов унишкла,

    Звелiла, щоб i Гандзя вийшла,

    Щоб їй насумоватись всмак.


    64 Довгенько так посумовавши,

    Пiшла в будинки на постiль;

    Подумавши там, погадавши,

    Проворно скочила на пiл.

    I взявши з запiчка кресало

    I клоччя в пазуху чимало,

    Тихенько вийшла на город.

    Ночною се було добою

    I самой тихою порою,

    Як спав хрещений ввесь народ.


    65 Стояв у неї на городi

    В кострi на зиму очерет;

    Хоть се не по царськiй породi,

    Та де ж взять дров, коли все степ;

    В кострi був зложений сухенький,

    Як порох, був уже палкенький,

    Його й держали на пiдпал.

    Пiд ним вона огонь кресала

    I в клоччi гарно розмахала

    I розвела пожар чимал.


    66 Кругом костер той запаливши,

    Зо всей одежi роздяглась,

    В огонь лахмiття все зложивши,

    Сама в огнi тiм простяглась.

    Вкруг неї полом'я палало,

    Покiйницi не видно стало,

    Пiшов од неї дим i чад! -

    Енея так вона любила,

    Що аж сама себе спалила,

    Послала душу к чорту в ад.


    ЧАСТИНА ДРУГА

    __

    1 Еней, попливши синiм морем,

    На Карфагену оглядавсь;

    Боровсь з своїм, сердега, горем,

    Слiзьми, бiдняжка, обливавсь.

    Хоть од Дидони плив поспiшно,

    Та плакав гiрко, неутiшно.

    Почувши ж., що в огнi спеклась,

    Сказав: "Нехай їй вiчне царство,

    Менi же довголiтнє панство,

    I щоб друга вдова найшлась!"


    2 Як ось i море стало грати,

    Великi хвилi пiднялись,

    I вiтри зачали бурхати,

    Аж човни на морi тряслись.

    Водою чортзна-як крутило,

    Що трохи всiх не потопило,

    Вертiлись човни, мов дурнi.

    Троянцi з страху задрижали,

    I що робити, всi не знали,

    Стояли мовчки всi смутнi.


    3 Один з троянської ватаги,

    По їх вiн звався Палiнур;

    Сей бiльше мав других одваги,

    Смiленький був i балагур;

    Що наперед сей схаменувся

    I до Нептуна окликнувся:

    "А що ти робиш, пан Нептун!

    Чи се i ти пустивсь в ледащо,

    Що хочеш нас звести нiнащо?

    Хiба пiвкопи i забув?"


    4 А далi пiсля сеї мови

    Троянцям вiн так всiм сказав:

    "Бувайте, братця, ви здоровi!

    Оце Нептун замудровав.

    Куди тепер ми, братця, пiйдем?

    В Iталiю ми не доїдем,

    Бо море дуже щось шпує,

    Iталiя вiдсiль не близько,

    А морем в бурю їхать слизько,

    Човнiв нiхто не пiдкує.


    5 Ось тут земелька єсть, хлоп'ята,

    Вiдсiль вона невдалеку:

    Сицилiя, земля багата,

    Вона менi щось по знаку.

    Дмухнiм лиш, братця, ми до неї

    Збувати горестi своєї,

    Там добрий цар живе Ацест.

    Ми там, як дома, очуняєм,

    I як у себе, загуляєм,

    Всього у нього вдоволь єсть".


    6 Троянцi разом принялися

    I стали веслами гребти,

    Як стрiлки, човники неслися,

    Мов ззаду пхали їх чорти.

    Їх сицилiйцi як уздрiли,

    То з .города, мов подурiли,

    До моря бiгли всi встрiчать.

    Тут мiж собою розпитались,

    Чоломкались i обнiмались,

    Пiшли до короля гулять.


    7 Ацест Енею, як би брату,

    Велику ласку показав,

    I, зараз попросивши в хату,

    Горiлкою почастовав;

    На закуску наклали сала,

    Лежала ковбаса чимала

    I хлiба повне решето.

    Троянцям всiм дали тетерi

    I вiдпустили на кватерi:

    Щоб йшли, куди потрапить хто.


    8 Тут зараз пiдняли банькети

    Замурмотали, як коти,

    I в кахлях понесли пашкети,

    I киселю їм до сити;

    Гарячую, м'яку бухинку,

    Зразову до рижкiв печiнку,

    Гречаний з часником панпух.

    Еней з дороги налигався

    I пiнної так нахлестався,

    Трохи не виперсь з його дух.


    9 Еней хоть трохи був пiдпилий,

    Та з розумом не потерявсь;

    Вiн син був богобоязливий,

    По смерти батька не цуравсь.

    В сей день його отець опрягся,

    Як чикилдихи обiжрався, -

    Анхиз з горiлочки умер.

    Еней схотiв обiд справляти

    I тут старцiв нагодовати, -

    Щоб бiг душi свiй рай одпер.


    10 Зiбрав троянську всю громаду

    I сам пiшов надвiр до них,

    Просить у їх собi пораду,

    Сказав їм рiч в словах таких:

    "Панове, знаєте, трояне

    I всi хрещенiї миряне,

    Що мiй отець бував Анхиз,

    Його сивуха запалила

    I живота укоротила,

    I вiн, як муха в зиму, зслиз.


    "Зробити поминки я хочу,

    Поставити обiд старцям -

    I завтра ж - далi не одстрочу.

    Скажiте: як здається вам?"

    Сього троянцi i бажали,

    I всi уголос закричали:

    "Енею, боже поможи;

    Коли же хочеш, пане, знати,

    I сами будем помагати,

    Бо ми тобi не вороги".


    12 I зараз миттю всi пустились

    Горiлку, м'ясо куповать,

    Хлiб, бублики, книшi вродились,

    Пiйшли посуди добувать;

    I коливо з кутi зробили,

    Сити iз меду наситили,

    Договорили i попа;

    Хазяїнiв своїх ззивали,

    Старцiв по улицям шукали,

    Пiшла на дзвiн дякам копа.


    13 На другий день раненько встали,

    Огонь надворi розвели

    I м'яса в казани наклали,

    Варили страву i пекли.

    П'ять казанiв стояло юшки,

    А в чотирьох були галушки,

    Борщу трохи було не з шiсть;

    Баранiв тьма була варених,

    Курей, гусей, качок печених,

    Досита щоб було всiм їсть.


    14 Цебри сивушки там стояли

    I браги повнiї дiжки;

    Всю страву в вагани вливали

    I роздавали всiм ложки.

    Як проспiвали "со святими",

    Еней обливсь слiзьми гiркими,

    I принялися всi трепать;

    Наїлися i нахлистались,

    Що деякi аж повалялись...

    Тогдi i годi поминать.


    15 Еней i сам со старшиною

    Анхиза добре поминав;

    Не здрiв нiчого пред собою,

    А ще з-за столу не вставав;

    А далi трошки проходився,

    Прочумався, протверезився,

    Пiшов к народу, хоть поблiд.

    З кишенi вийнявши пiвкiпки,

    Шпурнув в народ дрiбних, як рiпки,

    Щоб тямили його обiд.


    16 Енея заболiли ноги,

    Не чув нi рук, нi голови;

    Напали з хмелю перелоги,

    Опухли очi, як в сови,

    I весь обдувся, як барило,

    Було на свiтi все немило,

    Мислiте по землi писав.

    З нудьги охляв i iзнемiгся,

    В одежi лiг i не роздiгся,

    Пiд лавкою до свiта спав.


    17 Прокинувшися, ввесь трусився,

    За серце ссало, мов глисти;

    Перевертався i нудився,

    Не здужав голови звести,

    Поки не випив пiвквартiвки

    З iмбером пiнної горiлки

    I кухля сирiвцю не втер.

    З-пiд лавки вилiз i струхнувся,

    Закашляв, чхнув i стрепенувся:

    "Давайте, - крикнув, - пить тепер".


    18 Зiбравшися, всi паненята

    Iзнов кружати начали,

    Пили, як брагу поросята,

    Горiлку так вони тягли;

    Тягли тут пiнненьку троянцi,

    Не вомпили сицилiанцi,

    Черкали добре назахват.

    Хто пив тут бiльш од всiх сивухи,

    I хто пив разом три осьмухи,

    То той Енеєвi був брат.


    19 Еней наш роздоброхотався,

    Iгрища вздумав завести,

    I п'яний зараз розкричався,

    Щоб перебiйцiв привести.

    У вiкон школярi спiвали,

    Халяндри циганки скакали,

    Iграли в кобзи i слiпцi;

    Були тут разнi чути крики,

    Водили в городi музики

    Моторнi, п'янi молодцi.


    20 В присiнках всi пани сидiли,

    Надворi ж вкруг стояв народ.

    У вiкна деякi глядiли,

    А инчий був наверх ворот;

    Аж ось прийшов i перебiєць,

    Убраний так, як компанiєць,

    I звався молодець Дарес;

    На кулаки став викликати

    I перебiйця визивати,

    Кричав, опарений мов пес:


    21 "Гей, хто зо мною вийде битись,

    Покуштовати стусанiв?

    Мазкою хоче хто умитись?

    Кому не жаль своїх зубiв?

    А нуте, нуте, йдiте швидше

    Сюди на кулаки лиш ближче!

    Я бебехiв вам надсажу;

    На очi вставлю окуляри,

    Сюди, поганцi-бакаляри!

    Я всякому лоб розмiжжу".


    22 Дарес довгенько дожидався,

    Мовчали всi, нiхто не йшов;

    З ним всякий битися боявся,

    Собою страху вiн задав.

    "Так ви, бачу, всi легкодухи,

    Передо мною так, як мухи,

    I пудофети наголо".

    Дарес тут дуже насмiхався,

    Собою чванивсь, величався,

    Аж сором слухать всiм було.


    23 Абсест троянець був сердитий,

    Згадав Ентелла-козака,

    Зробився мов несамовитий,

    Чимдуж дав вiдтiль дропака.

    Ентелла скрiзь пiшов шукати,

    Щоб все, що бачив, розказати

    I щоб Дареса пiдцьковать.

    Ентелл був тяжко смiлий, дужий,

    Мужик плечистий i невклюжий,

    Тогдi вiн п'яний вклався спать.


    24 Знайшли Ентелла-сiромаху,

    Що вiн пiд тином гарно спав;

    Сього сердешного тiмаху

    Будити стали, щоб устав.

    Всi голосно над ним кричали,

    Ногами всилу розкачали,

    Очима вiн на них лупнув:

    "Чого ви? що за вража мати,

    Зiбрались не давати спати".

    Сказавши се, оп'ять заснув.


    25 "Та встань, будь ласкав, пане-свату!"

    Абсест Ентелловi сказав.

    "Пiйдiть лиш ви собi iк кату!" -

    Ентелл на їх так закричав.

    А послi баче, що не шутка,

    Абсест сказав, яка погудка,

    Проворно скочивши, здригнувсь:

    "Хто, як, Дарес? - ну, стiйте нашi!

    Зварю пану Даресу кашi,

    Горiлки дайте лиш нап'юсь".


    26 Примчали з казанок сивухи,

    Ентелл її разком дмухнув

    I од сiєї вiн мокрухи

    Скрививсь, наморщивсь i зiвнув,

    Сказав: "Тепер ходiмо, братця,

    До хвастуна Дареса-ланця!

    Йому я ребра полiчу,

    Зiмну всього я на кабаку,

    На смерть зувiчу, мов собаку,

    Як битися - я научу!"


    27 Прийшов Ентелл перед Дареса,

    Сказав йому на смiх: "Гай-гай!

    Ховайсь, проклята неотеса,

    Зарання вiдсiль утiкай;

    Я роздавлю тебе, як жабу,

    Зiтру, зiмну, мороз як бабу,

    Що тут i зуби ти зiтнеш.

    Тебе диявол не пiзнає,

    З кiстками чорт тебе злигає,

    Уже вiд мене не влизнеш".


    28 На землю шапку положивши,

    По локоть руки засукав

    I цупко кулаки стуливши,

    Дареса битись визивав.

    Iз серця скриготав зубами,

    Об землю тупотав ногами,

    I на Дареса налiзав.

    Дарес не рад своїй лихотi,

    Ентелл потяг не по охотi

    Дареса, щоб його вiн знав.


    29 В се врем'я в рай боги зiбрались

    К Зевесу в гостi на обiд,

    Пили там, їли, забавлялись,

    Забули наших людських бiд.

    Там лакомини рiзнi їли,

    Буханчики пшеничнi бiлi,

    Кислицi, ягоди, коржi

    I всякi-разнi витребеньки, -

    Уже либонь були п'яненькi,

    Понадувались, мов йоржi.


    30 Я к ось знiчев'я вбiг Меркурiй,

    Засапавшися до богiв;

    Прискочив, мов котище мурий

    До сирних в маслi пирогiв!

    "Ге! Ге! от тут-то загулялись,

    Що i од свiту одцурались,

    Диявол-ма вам i стида.

    В Сицилiї таке твориться,

    Що вам би треба подивиться, -

    Там крик, мов пiдступа орда".


    31 Боги, почувши, зашатались,

    Iз неба виткнули носи,

    Дивитись на бiйцiв хватались,

    Як жаби лiтом iз роси.

    Ентелл там сильно храбровався,

    Аж до сорочки ввесь роздягся,

    Совав Даресу в нiс кулак.

    Дарес iзвомпив сiромаха,

    Бо був Ентелл непевна птаха,

    Як чорноморський злий козак.


    32 Венеру за виски хватило,

    Як глянула, що там Дарес;

    Iй дуже се було не мило,

    Сказала: "Батечку Зевес!

    Дай моєму Даресу сили,

    Йому хвоста щоб не вкрутили,

    Щоб вiн Ентелла поборов.

    Мене тогдi ввесь свiт забуде,

    Коли Дарес живий не буде;

    Зроби, щоб був Дарес здоров".


    33 Тут Бахус п'яний обiзвався,

    Венеру лаяти почав,

    До неї з кулаком совався,

    I так iсп'яна їй сказав:

    "Пiйди лиш ти к чортам, плюгава,

    Невiрна, пакосна, халява!

    

... ... ...
Продолжение "Енеїда" Вы можете прочитать здесь

Читать целиком
Все темы
Добавьте мнение в форум 
 
 
Прочитаные 
 Енеїда
показать все


Анекдот 
Третий закон Кирхгофа гласит: Если одной рукой взяться за фазу, а другой - за ноль, то ноги укажут направление выноса тела.
показать все
    Профессиональная разработка и поддержка сайтов Rambler's Top100