Вход    
Логин 
Пароль 
Регистрация  
 
Блоги   
Демотиваторы 
Картинки, приколы 
Книги   
Проза и поэзия 
Старинные 
Приключения 
Фантастика 
История 
Детективы 
Культура 
Научные 
Анекдоты   
Лучшие 
Новые 
Самые короткие 
Рубрикатор 
Персонажи
Новые русские
Студенты
Компьютерные
Вовочка, про школу
Семейные
Армия, милиция, ГАИ
Остальные
Истории   
Лучшие 
Новые 
Самые короткие 
Рубрикатор 
Авто
Армия
Врачи и больные
Дети
Женщины
Животные
Национальности
Отношения
Притчи
Работа
Разное
Семья
Студенты
Стихи   
Лучшие 
Новые 
Самые короткие 
Рубрикатор 
Иронические
Непристойные
Афоризмы   
Лучшие 
Новые 
Самые короткие 
Рефераты   
Безопасность жизнедеятельности 
Биографии 
Биология и химия 
География 
Иностранный язык 
Информатика и программирование 
История 
История техники 
Краткое содержание произведений 
Культура и искусство 
Литература  
Математика 
Медицина и здоровье 
Менеджмент и маркетинг 
Москвоведение 
Музыка 
Наука и техника 
Новейшая история 
Промышленность 
Психология и педагогика 
Реклама 
Религия и мифология 
Сексология 
СМИ 
Физкультура и спорт 
Философия 
Экология 
Экономика 
Юриспруденция 
Языкознание 
Другое 
Новости   
Новости культуры 
 
Рассылка   
e-mail 
Рассылка 'Лучшие анекдоты и афоризмы от IPages'
Главная Поиск Форум

Iван Нечуй-Левицький - - Афонський пройдисвiт

Проза и поэзия >> Литература ближнего зарубежья >> Украинская литература >> Современная украинская проза >> Iван Нечуй-Левицький
Хороший Средний Плохой    Скачать в архиве Скачать 
Читать целиком
Iван Нечуй-Левицький. Афонський пройдисвiт

------------------------------------------------------------------------

Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"

OCR: Евгений Васильев

Для украинских литер использованы обозначения:

Є, є - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)

Ї, ї - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)

I,i (укр) = I,i (лат)

------------------------------------------------------------------------



    Весною, пiсля великодня, ченцi й послушники в одному київському монастирi запримiтили, що до церкви усе ходить якийсь не то грек, не то арм'янин. Тiльки вдарять у дзвiн чи на вечерню, чи на службу - в церкву входить поперед усiх людей якийсь високий, чорнявий, з товстими густими бровами, здоровими чорними очима вже лiтнiй чоловiк, стає перед чудовною iконою, молиться, б'є поклони, зiтхає, знаменується до образа богородицi й позад усiх людей виходить з церкви.


    Той чоловiк був грек Христофор Хрисанфович Копронiдос. Вiн довго блукав по селах на Українi, продавав кипарисовi хрестики, образки й чотки, продавав темним селянам камiнцi, нiбито з Єрусалима, свячену воду, нiби з Йордану, ладанки од усяких хвороб, навiть пальмовi гiлки, нiбито посвяченi на вербу в Єрусалимському храмi. Тi камiнцi вiн збирав на березi Росi, Расави та iнших рiчок, а святу воду набирав у пляшечки просто з криниць i з ставкiв. Продавав вiн i свячене помiчне зiлля i жебрав на Афон. Набивши добре кишенi грiшми, видуреними в темних богобоящих селян, вiн пiшов на хитрощi вже бiльше кориснi: задумав дурити багатих київських ченцiв...

    Якось пiсля вечернi вiн пристав до послушникiв, примостився коло їх в садку на лавцi, в темнiй алеї, на цвинтарi i почав розпитувати, хто з ченцiв має багато грошей.


    - Чи то пак правду кажуть, що нiбито в отця Палладiя дуже багацько грошей? Чи то правда, що вiн багатющий? - спитав вiн у послушника.

    - Що правда, то правда, - обiзвався келiйник отця Палладiя, - я в його вже давно служу за келiйника; кажуть, в його є тисячок зо три карбованцiв, коли й не бiльше.

    - А з яких вiн: мужикiв, чи з мiщан, чи таки з духовних? - спитав Копронiдос.


    Копронiдос говорив доволi чистою українською мовою, котрої навчився, тиняючись на селах, але в розмовi примiшував великоруськi слова й шепеляв, як шепеляють греки, що родились i зросли не в Росiї.

    - Отець Палладiй таки з духовних. Вiн був на селi священиком, овдовiв; кажуть, що вже видав двi дочки замiж, i оце годiв з п'ять живе в монастирi, - одповiв келiйник.

    - Здається, вiн богобоящий та богомiльний. Так молиться та б'є поклони... що менi аж кинулося в вiчi... - обiзвався Копронiдос.

    - Дуже богомiльний та богобоящий. Ввечерi довго молиться богу, а як лягає спати, то, мабуть, грошi лiчить, чи всi дома, бо я часом чую в себе, в другiй келiї, як бряжчать срiбнi карбованцi та, здається, i червiнцi, - сказав келiйник.


    - Бряжчать карбованцi! - аж крикнув Копронiдос, i його здоровi банькатi очi аж закрутились на бiлках, а зiньки аж заблискали.

    - Бряжчать, ще й, видно, в його їх немало, бо лiчить часом отой лапiга таки довгенько. Усе сидить i ледве ходить помалу, - сказав молодий проворний келiйник.

    - I, певно, благочестиво живе й пiснюкає, бо такий захуджений, з лиця такий тихий, такий добрий.

    - Тихий, тихий, але тиха вода греблi рве... Горiлочку п'є добре; а сiльськi бабки та молодицi з того села, де вiн був попом, часто приносять йому гостинцi: i сало, i масло, i печенi кури. А одна якась удова таки часто ходить на прощу в наш монастир.

    - I до отця Палладiя заходить?

    - Атож! Заходить i балакає приязно з ним.

    - А як її звуть? - спитав Копронiдос.

    - Вона Хiвря на ймення, - сказав келiйник, - там така здорова, огрядна та червонопика! А приходить на прощу сливе щомiсяця, бо вона з того ж таки села, що недалечко од Києва.

    - А отець Iсакiй та Єремiя, певно, так само мають грошi, як i Палладiй? - спитав Копронiдос.

    - Мають, але менше, нiж отець Палладiй. А скупi, скупi обидва, що й сказати не можна! Грошi мають, а ходять у старому дрантi та драних, латаних чоботях, - обiзвався другий келiйник.

    - А з яких вони? - спитав Копронiдос.

    - Хто їx знає. Здається, з мiщан, а може, й селян, - одповiв келiйник.


    - Я бiльше од ycix ченцiв люблю отця Tapaciя: такий проворний та жвавий, наче в вiйську служив. Здається, i цей має грошаки, бо на йому одежа нова, чиста... - казав далi Копронiдос.

    - I цей має, - обiзвався один келiйник, - бо часто шиє одежу! О, цей любить чепуритись! Як принесе часом кравець рясу або кафтан, а вiн як почне примiрять, то виварить воду кравцевi незгiрше будлi-якої панни: по три рази часом кравець перешиває одежу та приганяє до стану.

    - А не знаєте, з яких вiн? - спитав Копронiдос.

    - 3 бурсакiв; його вигнали з бурси. Але вiн був у москалях: казав, що навiть служив унтер-офiцером. Та це знати й по ходi, бо як ходить по церквi, то задирає голову вгору, мов москаль на муштрi, - сказав келiйник.

    - Про що ж вiн розмовляє в келiї, як часом зiйдуться гостi? - спитав Копронiдос.


    - Розказує, якi штуки виробляв вчителям у бypci; часом говорить про свою давню службу в москалях. А з молодими дияконами усе балакає за червонi щоки та високi перси одної удовицi... Вона тут недалечко од монастиря й живе, - сказав келiйник i зареготався на все горло.

    "Отже ж, варто закидати мережi в цьому монастирi. Ловитва, мабуть, буде велiя... Чотири цiновитi осятри маю на примiтi... 3 котрого б почати... - думав Копронiдос. - Мабуть, з Палладiя. Палладiй має показну роль в монастирi, бо з вчених... Треба б зробить початок з його..."

    Копронiдос сам пробував послушником в усяких монастирях у Грецiї та Болгарiї i добре дiзнався за норови й звички монастирських осятрiв.

    - Чи не крикливий та не лайливий отой отець Тарасiй? - сказав нiби сам до себе стиха Копронiдос.

    - Ого-го! Не крикливий! - обiзвався послушник. - Як не встигнемо наставити самовар, то вхопить тебе за коси та як сiпне, то трохи голови не одiрве з волоссям. А лається гидко, як москаль, та палкий, та битливий! Часом i приступити до його страшно. Та такий товкущий, непосидящй, що все тотвчеться то по келiї, то по садку.

    "Ну, з цього страшно починать: не пiде в мої мережi; треба почитати з святих та побожних... хоч би з грошовитого лапiги, що не любить вештаться та ходить, мов качка... з отця Палладiя: тут менi буде менше притичин", - подумав Копронiдос i встав з лавки та й розпрощався з келiйниками.


    II_


    Другого дня, тiльки що вдарили в дзвiн на ранню службу божу, Копронiдос прийшов до церкви. Отець Палладiй сидiв коло низького аналоя. Кругом його стовпились сiльськi бабки, прочанки. Отець Палладiй записував у книгу "жертви" бабок: бабки та й молодицi наймали акафiсти, молебнi та панахиди. Копронiдос держав у руцi здоровий пучок пiвонiй, нарцисiв та тюльпанiв, а пiд пахвою щось завернуте в червону хустину. Баби й молодицi товпились кругом отця Палладiя, неначе овечки кругом ясел з сiном. Копронiдос поклав на вiкнi свої приносини, вдарив три поклони перед чудовним образом, приложився, а потiм став навколiшки височенько на сходах i молився, доки баби одiйшли од отця Палладiя. Тодi вiн узяв з вiкна букет та те, що було загорнуте в хустинi, i якось по-лисичому, навшпиньки пiдступив до отця Палладiя й поклонився йому до пояса.

    - Прошу прийняти од мене вбогу лепту во славу божiю i поставить перед чудовним образом богородицi, - сказав солодким, благочестивим голосом Копронiдос i подав отцевi Палладiєвi здоровий пучок квiток.

    Отець Палладiй пiдвiв толову й хотiв покласти перо на столик, але глянув на поетичну жертву i тiльки тикнув рукою з пером на чудовний образ i на букети квiток, що стояли в вазках перед образом на столику, застеленому шовковим червоним покрiвцем.

    - А це прошу прийняти й записать на монастир мою малу лепту: ладан, смирну i єлей, - промовив нишком, якось смирно Копронiдос i почав розв'язувать червону хустку. - Приймiть, отче Палладiю, i пом'янiть мене в ваших святих молитвах, - сказав Копронiдос.

    - Яке ж ваше святе ймення? - спитав отець Палладiй, вже ласкавiше дивлячись на грека.

    - Раб божий Христофор, - сказав тихо Копронiдос.

    - Ви ревнi до божого храму: щодня ходите до нашої церкви. Я вас запримiтив, - обiзвався отець Палладiй. - А з яких ви будете?

    - Я купець: держу магазин з тютюном на Хрещатику. а на Подолi маю дiла торговельнi: скуповую та перепродую пшеницю, - сказав Копронiдос.


    Отець Палладiй несподiвано схопився з мiсця.

    - Як же вас звати? - спитався Палладiй.

    - Христофор Хрисанфович Копронiдос. Прошу вашого благословення i знайомостi.


    Отець Палладiй поблагословив його великим хрестом i подав йому по-панiбратськi руку. Копронiдос, одначе, поцiлував ченця в руку.

    - Спасибi за жертву, спасибi!.. Бог вас не зоставить! Богу прийому! Бог прiєм вашу жертву! Дякую господовi милосердному за те, що вас напутив, навiв на добру путь.


    - А це прошу записати лепту на молебень за здоров'я моє. Маю ще дещо пожертвувать на монастир... та говорити в церквi... якось грiх... Ви загаєте для мене багацько часу... - сказав Копронiдос, запикуючись.

    - То прошу до мене в келiю пiсля служби божої! Там ми за чайком i побалакаємо, - сказав отець Палладiй.

    Вiн подав Копронiдосовi руку на прощання, здоровою кремезною ходою пiшов до олтаря й так швидко шугнув у дверi, що намiтка од клобука заколивалась, майнула i вкрила вирiзанi й позолоченi квiти та виноградне листя на колонах iконостаса.


    "Осятрина йде в мою мережу. Непогано!" - подумав Копронiдос i цiлу службу молився та бив поклони перед чудовним образом богородицi, благаючи поспiху собi.


    Пiсля служби божої Копронiдос пождав отця Палладiя, поки вiн вийде з олтаря, i разом з ним пiшов до його в келiю, де послушник вже ставив на стiл самовар, що парував пiд саму стелю та клекотiв, мов скажений. Келiя отця Палладiя була просторна й чиста. Двоє вiкон виходило в старий овочний садок. На вiйнах стояли вазони. Один куток був обчеплений i прйкрашеий образами в позолочених рамках. Перед образами телiпалися лампадки. Через келiю був простелений дорогий килим. В келiї було чистенько прибрано; було знать, що тут живе чоловiк заможний, котрий колись жив сiм'єю й господарював.

    Отець Палладiй в мирi звався отець Павел Андрiєвський. Вiн був з тих священикiв-аристократiв, якi почали вже подекуди заводитись в Київщинi. Вiн був священиком на багатiй парафiї. Село було велике; окрiм церковної землi, до церкви були приписанi ще й ерекцiоннi поля, надарованi давнiми, ще не споляченими православними дiдичами. Отець Павел вiв велике хазяйство, брав з селян-багатирiв чималу плату за церковнi треби й забагатiв. Дочки його грали на дорогому фортеп'янi. В його домi була багата панська обстава: м'яка мебiль, дорогi килими, на дверях важкi портьєри... Отець Павел їздив фаетоном, держав баскi конi, вбирався в дорогi ряси та шовковi яснокольоровi кафтани... З селянами вiн поводився гордо, по-панськiй, говорив до них великоруською мовою для аристократичного шику, а ще бiльше задля того, щоб його парафiяни боялися й лучче послухали в роботi. Пишний, гордий, розумний та честолюбний, вiн домагався ролi мiж сiльським духовенством, i його таки обiбрали за благочинного.

    Отець Павел любив говорити проповiдi, що рiдко трапляється мiж сiльськими батюшками. Говорив вiн їх, здається, бiльше для себе, нiж для селян, бо говорив великоруською мовою та ще й по-вченому. Чесна громада слухала тi проповiдi й нудилась, аж позiхала голосно на всю церкву. Чоловiки без сорому позiхали, а баби таки просто куняли та клювали в спину одна одну носами. Чи постерiгав батюшка це, чи нi, але вiн часто при людях нарiкав на селян, що на селi завелися злодiї, завелася розпуста. Вiн забув, що його парафiя не чула од його десятки год живої моральної проповiдi на зрозумiливiй для селян народнiй мовi. Але ж за тi проповiдi йому почепили на шию золотий хрест. Народ гомонiв на отця Павла... Отець Павел i не примiтив, що його житло, через його ненависнiсть до народу, через пиху, через панський шик та через полiцейську мову, засяло для народу не ореолом пастирським, а ореолом квартири станового пристава... запахло панським двором. Вiн i незчувся, як у фалдах дорогих завiс та портьєр заховалась i притаїлася штунда. Штунда й справдi з'явилась на селi...

    Отець Павел вже видав двi дочки замiж, вже наскладав кiлька тисяч карбованцiв, як несподiвано вмерла його жiнка. Засмутився отць Павел, сидячи сам в своїх покоях, став понурий, смутний, впав у тугу й навiть потроху почав запивати з горя та нудьги. А честолюбство та гординя гризли йому серце, як iржа залiзо. Вiн пiшов у монастир, щоб протоптать собi стежку до iгуменства й митри.

    "Тепер студенти з духовних академiй чомусь вже не йдуть у ченцi. Архiєреями ставляють ченцiв з протоiєреїв удiвцiв. Може... може, й моя виграє", - думав отец Павел i постригся в ченцi.

    Увiйшовши в келiю, отець Палладiй перехрестився тричi до образiв, поклав на столик проскуру з вийнятими часточками, потiм зняв клобук, пригладив довгi коси, зiбрав у жменю намiтку клобука й, уткнувши її в клобук, поставив його на косому столику, що стояв в куточку пiд образами. Копронiдос перехрестився й собi тричi, низько поклонився отцевi Палладiєвi й привiтався з ним.

    Отець Палладiй попросив гостя сiсти за стiл, застелений бiлою скатертиною. Увiйшов келiйник, налив два здоровецькi стакани чаю й поставив їх перед отцем Палладiєм та перед гостем.

    - Спасiння буде вам од бога за вашi жертви на наш монастир, - почав отець Палладiй розмову, колотячи чай ложечкою й пригладжуючи долонею широку сивувату бороду.


    - Приношу жертви, скiльки можу, - обiзвався Копронiдос i почав i собi нiби розчiсувать довгими сухими пальцями чорну, як смола, бороду.


    - Ви, мабуть, здалека зайшли до нашого краю? - спитав отець Палладiй.


    - Здалека, отче Палладiю. Я родом з острова Пароса i вже давненько торгую в Росiї. Переднiше колись я торгував в Одесi, а тепер завiв магазин у Києвi, - сказав Копронiдос.

    - Слава богу! Слава богу! I добре йдуть вашi дiла в Києвi? - спитав отець Палладiй.

    - Хвалить бога, добренько, непогано.

    - Чи були ж на Афонi в святих монастирях? Петре, подай лиш нам до чаю проскур! - гукнув отець Палладiй.

    Келiйник побiг в опрiчну вузеньку келiю, одчинив дверцi в пiчурку, вхопив три черствi проскури, поклав на тарiлку й поставив її на стiл.

    - Молився i на святому Афонi; сподобив господь молитись i в Єрусалимi, коло гробу господа бога, - сказав Копронiдос.

    - Скажiть! Були i в Єрусалимi! - сказав з дивуванням отець Палладiй.


    - Я люблю монастирi, люблю монастирське життя, та не сподобив мене господь жити в монастирi, бо батько мене оженив i приставив до торговельного дiла, - сказав Копронiдос смиренним голосом.

    Вiн вiв розмову тоном смиренного, покiрливого й тихого послушника, що розмовляє з своїм iгуменом.

    - А от я овдовiв та й пiшов у монастир; був священиком на селi...


    - В якому селi? - спитав Копронiдос.

    - В Мар'янiвцi, - одповiв отець Палладiй. Копронiдос замовк i неначе трохи заметушився. Вiн знав ту Мар'янiвку. Покинувши торг чотками, хрестиками та камiнцями з Єрусалима, вiн надiв кафтан та рясу, назвав себе священиком з Персiї й їздив по селах за поданням, буцiмто на убогi християнськi храми, ограбованi й обдертi нiбито персами, випрошував навiть у батюшок старi ряси та кафтани й перепродував євреям-кравцям ту старовизну. Блукаючи по селах, вiн колись заїздив i в Мар'янiвку до самого таки отця Палладiя.

    Копронiдос пильно придивлявся до отця Палладiя, але примiтив, що чернець його не впiзнав, бо дiя дiялась таки давненько.

    - Яку ж жертву думаєте принести на наш монастир? - спитав отець Палладiй.


    - У вас вже дуже старi покрiвцi на аналоях, котрi стоять перед чудовним образом богородицi. Бог напутював мене й оце навiв на думку справить новi покрiвцi ради прочан, бо вони на виднотi, та не знаю, якого кольору набирати в крамницях парчу, - сказав Копронiдос.

    - В честь богородицi треба брати бiлу парчу з золотими або срiбними квiтками; а в честь преподобних - синю, - сказав отець Палладiй.

    - От тепер я й знатиму! А то ми не духовнi люди, нiчого того не знаємо, - сказав Копронiдос.

    Копронiдос брехав: вiн добре знав за це й без отця Палладiя.

    Отець Палладiй строщив за чаєм черствi проскури, що лежали на тарiлцi. Biн устав, вийшов в спочивальню й одчинив дверi в сiни. В пiчурках майнули пляшки, бутлi й повнi усяких наїдкiв тарiлки, прикритi рушником. Копронiдос кинув гострим оком на ту пiчурку. Пробуваючи послушником у грецьких монастирях, вiн добре знав, що ховається в тих пiчурках. Отець Палладiй взяв там ще одну черству проскуру й поклав перед Копронiдосом.

    Перегодя прийшов отець Iсакiй, сухий, тонкий та високий на зрiст, з довгою сивою бородою. Короткi посiченi коси настовбурчились на його головi, неначе колючки на їжаковi. Вiн прiвiтався до отця Палладiя. Отець Палладiй заповiстив йому купця Копронiдоса. Не встиг отець Iсакiй сiсти, як дверi знов рипнули i в келiю увiйшов отець Єремiя, сухий, як опеньок, низькоокий, ще й видроокий, з скалкою на одному оцi. Отець Палладiй порекомендував i йому Копронiдоса. Копронiдос обвiв ченцiв гострими, вивiдуючими та допитливими очима. На обох ченцях були дуже старi, обстрьопанi вовнянi ряси, що вже зблякли, полиняли, а на спинi зовсiм порудiли. На ногах телiпались старi, давно не чищенi зашкарублi шкарбани. На шкарбанах було рясненько латок.


    "Скупi й смиреннi оцi скнарi... Певно, в скринях у цих ченцiв безлiч грошей. Коли б натрапить на якесь дурне м'яло!" - подумав Копронiдос.

    Ченцi несмiливо посiдали й дивились у землю. Вони неначе соромились свiтського чоловiка i таки добре смирялись перед отцем Палладiєм. Отець Палладiй був з вчених i мiг несподiвано стати iгуменом або й apxiмандрнтом... Хитрi й смиреннi на взiр, цi ченцi були з простих селян. Вони сидiли перед Палладiєм, неначе тi чоловiки, що прийшли до батюшки годити вiнчання або похорон. Але горiлочку в отця Палладiя хилили таки добре.

    - От шановний купець, либонь, дуже любить наше монастирське життя й ладен давати жертви на наш монастир, - промовив отець Палладiй до отця Iсакiя.


    - Спасенне дiло! Добре дiло! Тепер такий час... Час грiшний, бо люди стали якiсь скупi на жертви, - обiзвався некрасномовно отець Iсакiй.

    - Стали скупi... Ой, якi скупi! А колись було не те... Благодарнi боляри й боляринi давали жертви на монастирi, - промовив отець Єремiя тоненьким тенорцем, дивлячись одним оком на Копронiдоса, а другим косим на отця Палладiя.


    - Перевелись тепер благочестивi та щедрi до монастирiв боляри та боляринi, - обiзвався отець Палладiй. - Тепер боляри шугнули за границю до Парижа, а боляринi все в театрi, та в оперi, та на балах, а не в церквах.


    - Грiх плодиться на свiтi, як бур'ян на городi: поли, поли, а вiн росте та розкорiнюється, - сказав отець Iсакiй, очевидячки, на практицi дуже знайомий з цiєю спецiальнiстю.

    - Слава вам i спасiння на небi, що ви не такi, - сказав отець Єремiя, неначе кiт пронявкав, i знов опустив очi додолу, неначе засоромився, що вчинив грiх, бо став хвалеником свiтського незнайомого гостя.

    Дверi в келiю неначе рвонулись i одскочили, неначе в дверi бурхнула буря... На порозi, нiби з землi вирiс, з'явився отець Тарасiй, високий, поставний, рум'яний, з широкими, повними, червоними устами, в новiй рясi, що прилипла до стану, неначе модна сукня в якоїсь гладкої боляринi.

    - А отець пастернак вже тут! О! Та й отець карлючка тут! - крикнув голосно отець Тарасiй i не зареготався, а нiби весело заржав, мов молодий баский кiнь.


    Вiн продражнив отця Iсакiя пастернаком, а отця Єремiю карлюкою-небогою, що була у бога, як спiвають в пiснi. Iсакiй i справдi був схожий на пастернака, на цю довгу та трохи кострубату огородню овоч. Побачивши стороннього та ще й свiтського чоловiка, отець Тарасiй раптом стулив широкого рота з якоюсь гримасою, котра нiби казала: "От туди к чорту! Удрав штуку, та невлад!"


    Отець Палладiй заповiстив i йому Копронiдоса.

    "Спливаються осятри до купи! - подумав Копронiдос. - Сам бог неначе жене їх бовтом в мою мережу; випала добра година познайомиться з багатшими ченцями".


    Ченцi збиралися до отця Палладiя, щоб побалакать до обiду та й по чарцi в компанiї випити перед їжею, бо вiльного часу в їх було так багацько, що вони не знали, де дiтись з нудьги. Отець Тарасiй, бадьористий та жвавий, як москаль, перейшов через келiю, задравши голову вгору. Клобук стримiв на його головi, неначе великий кiвер на солдатовi за часiв Миколи I. Три кiнцi чорної намiтки клобука метлялись на спинi, як метляються на вiтpi стрiчки в дiвчат. Tapaciй аж вiтер погнав по хатi своєю широкою рясою. Тоненькi, позлiплюванi, неначе котами позасмоктуванi кiски отця Єремiї трохи заколивались, мов пейси.

    - Наш знайомий добродiй, Христофор Хрисанфович, жертвує новi покрiвцi на аналої перед чудовним образом, - почав отець Палладiй, обертаючись до нового гостя.


    - Спасибi, спасибi! Спаси вас, господи! Пiде за душу й за cпaciння. Ви купець чи прикажчик? - спитав у Копронiдоса отець Тарасiй.

    - Купець. Держу магазин на Хрещатику, - одповiв Копронiдос.

    - 3 бакалiями чи з винами? - спитав отець Тарасiй, бо найбiльше любив такi магазини.

    - 3 тютюном, - промовив Копронiдос.

    - I то добра рiч; але якби з винами, то було б краще. Це смачний крам, а ченцям не можна вживать курива, - сказав отець Тарасiй i навiщось облизав свою широку спiдню губу, висолопивши широкого червоного язика.

    Отець Iсакiй спустив очi додолу. Отець Єремiя почав швидко перебирати пальцями зерна чоток.

    - Думаю завести магазин i з винами; маю агентiв од значних виноградарiв в Грецiї. Менi здається, що торг винами тутечки пiшов би непогано, - сказав Копронiдос.


    - Як будете заводити магазин з винами; то заводьте недалечко од нашого монастиря, - сказав отець Тарасiй, - бо, знаєте, часом приїдуть з сiл гостi, то буде недалеко посилать.

    - Для братiї ж по чину монастирському положено в великi свята по красовулi вина, - сказав Копронiдос.

    - В нашому монacтиpi й красовулi дають не знають якi, нема чим горла помочити, - сказав отець Тарасiй, - ковтнеш, як муху, i незчуєшся. От красовулi од добродiйних приносин - то зовсiм iнша рiч.

    - Були приносини колись - то од боляр та од боляринь, - несмiливо почав отець Iсакiй, - а тепер...

    - Та боляри тепер щось скапцанiли! - перебив його отець Тарасiй.


    - А боляринi кинулись на суєту; тiльки й знають тi золотi зап'ястя та ожерелiя... а до монастирiв... - знов почав отець Iсакiй, очевидячки, дуже сердитий на скупих боляринь.

    - Боляринi тепер тiльки й знають, що натирати ланiти червоними рум'янами та замiтать тротуари шовковими хвостами од спiдниць. А вже тi вихання головою та станом... - почав отець Тарасiй.

    - Та моргання бровами, та покивання вiями й очима навiть у церквi, - сказав отець Палладiй.

    - Спокуса тiльки од нечистого чорноризцям, - обiзвався отець Iсакiй.


    - Нашi купцi не такi. Ми ще не впали в грiховну суєту, - обiзвався Копронiдос. - Треба менi, отче Палладiю, зняти мiрку з аналоїв. А потiм пiду в магазин i виберу покрiвцi.

    - Зайдiть на вечерню. А пiсля вечернi й мiрку вiзьмете, - сказав отець Палладiй.


    - Добре! А завтра прошу вас, чеснi отцi, до себе на вечiрнiй чай та на трапезу. Я люблю духовний чин, а найпаче чорноризцiв. Моя квартира проти самої монастирської брами, - сказав Копронiдос i встав, щоб попрощатись з ченцями.


    - Прошу вас усiх... Моя супружниця богобояща. Вона зросла недалечке од святої Афонської гори й буде рада привiтати вас у своїй господi, - додав Копронiдос, цiлуючи в руки ченцiв.

    Вiн поклонився низенько аж у пояс ченцям, вийшов якось по-котячому, тихо, навшпиньки й тихесенько причинив за собою дверi.

    - Бог посилає нам жертвователя, - сказав отець Iсакiй.

    - Бог посилає нам дурня, та, здається, ще й грошовитого, багатенького, - додав отець Тарасiй i зареготався на всю келiю. - Ходiм лиш до його, панотцi! Хоч по добрiй красовулi смикнемо. Греки знають смак у винi. Та й м'ясця печеного попоїмо, бо вже тi холоднi шинки та ковбаси чомусь в пельку не лiзуть. Пастерначе! Нагодую-таки я вас м'ясцем! Еге, так?

    - О, борони й заступи мене, мати божа! - обiзвався отець Iсакiй. - У вас усе жарти. Не подобає чорноризцевi так жартувати. Ви все гнiвите бога та сатану звеселяєте, а вiн, мабуть, од радощiв аж танцює.

    Пiсля вечернi Копронiдос зостався в церквi й ждав отця Палладiя. Вийшов з олтаря отець Палладiй, зняв мiрку з попокpiвцiв i оддав її Копронiдосовi.


    - Заходьте ж до мене завтра пiсля вечернi на вечiрню трапезу! - знов просив Копронiдос отця Палладiя. - Та попросiть од мене єромонахiв, що я бачив у вас в келiї.


    III _

    Другого дня пiсля вечернi отець Палладiй з отцями Iсакiєм, Єремiєю та Tapaciєм прямували до брами по гycтiй алеї монастиря. Тiльки що вони вийшли по сходах в дзвiницю, через котру був головний вихiд з монастиря, назустрiч їм iшов Копронiдос.


    - Зустрiчаю вас, чеснi отцi, як колись у давню давнину Авраам стрiчав трьох странникiв, - сказав Копронiдос, знявши бриля й низенько кланяючись.


    Копронiдос пiшов поруч з ченцями й привiв їx до свого житла. Ченцi увiйшли в кiмнату Копронiдоса, перехрестились по тричi до образiв, а потiм привiтались з Копронiдосом.

    Копронiдос попросив їx сiдати. Ченцi посiдали на стiльцях, але Копронiдос попросив отця Палладiя пе-pecicти на турецьку канапу. Копронiдосова кiмната зовсiм була схожа на чернечу келiю. Два кутки були обвiшанi образами, i в кутках горiли двi лампадки. В одному кутку на косому столику були наставленi святощi, принесенi нiбито з Афона та з Єрусалима: пляшечки з свяченою водою, якiсь камiнцi, кипарисовi хрестики та образки; в самому куточку стояли двi пальмовi cyxi гiлки. Через кiмнату був простелений узький килимок, виплетений з чорних та бiлих крайок. В кiмнатi пахло смирною та кипарисом, тхнуло монастирським духом далекого Сходу.

    Незабаром у дверях з'явилась не дуже молода, але гарна з лиця така добра товстуля, низька, кругленька, i, неначе клубок, помаленьку покотилась з дверей по килимку. Голова в неї була напнута чорною шовковою хусткою; кiнцi хустки телiпались на повних грудях; шия була обгорнута бiлою хусточкою. На чорнiй сукнi ясно вирiзувались жовтi зернистi чотки, котpi вона держала в бiлiй пухкiй руцi.


    - Моя супружниця, котрою благословив мене бог! - рекомендував Копронiдос.


    Супружниця пiдступала до кожного ченця по черзi. Кожний чернець уставав з мiсця й хрестив її великим хрестом. Вона поцiлувала ченцiв у руку.

    - Як же ваше святе ймення? - спитав отець Палладiй.

    - Мелетiя, - несмiливо обiзвалась товстуля й стояла серед гостинної нi в сих нi в тих, неначе наймичка, готова вислухати приказ господаря.

    - Iванiвна по батьковi, - додав Копронiдос, - зросла пiд захистом святої Афонської гори, недалечко од Афона, родом грекиня, любить монастирi та святих чорноризцiв. - Копронiдос показав Мелетiї на стiлець. Вона сiла помаленьку, обережно, як сiдає школяр тодi, коли його попросить сiсти вчитель. Склавши бiлi руки й поклавши їх на животi, вона почала крутить великими пальцями, палець кругом пальця, так жваво, що аж чотки в неї в руках шелестiли. Мелетiя витрiщила на ченцiв здоровi темнi очi, як корова на новi ворота, й мовчала. Отець Тарасiй так i вп'явся очима в її повне блiде лице.

    - Не нудьгуєте в нас за своїм краєм? - спитав у неї отець Палладiй.


    - Нi, я вже оговталась, звикла до Києва, - обiзвалась Мелетiя й засоромилась.


    "Десь я неначе її бачив, - подумав отець Палладiй, - неначе вона колись наймала молебень... давненько... рокiв з п'ять переднiше... Такi товстi брови..."


    Мелетiя нiколи й не бачила Афона: вона була таки грекиня, але київська, мiщанка з Подолу, i не була навiть жiнка Копронiдоса... Посидiвши й поклiпавши очима на ченцiв, Мелетiя вийшла i пiшла в пекарню готувати ченцям закуску та вечерю.


    - У вас благочестиво в хатi: пахне смирною та кипарисом, - обiзвався отець Iсакiй.


    - Наче в храмi, - обiзвався отець Єремiя i навiщось перехрестився.


    - В мене багато святощiв з Єрусалима, - сказав Копронiдос, - ви, святi отцi, знаєтесь на тому: от вода з святої рiки Йордану. - Копронiдос устав, пiшов у куток до столика, взяв кiлька пляшечок з водою й подав ченцям. Ченцi забрали в руки пляшечки, повертiли їх у руках i поставили на стiл.

    А оце камiнцi з Вiфлiємського вертепу, - сказав Копронiдос, взявши в руку кiлька камiнцiв. Вiн перехрестився, поцiлував камiнцi й подав Iсакiєвi. Отець Iсакiй з рушливiстю узяв у руки один камiнець, перехрестився й поцiлував. Єремiя взяв у Iсакiя камiнець i, знявши клобук, i собi перехрестився й поцiлував камiнець. Палладiй тiльки подержав у руках камiнець, подивився й поклав на стiл. Але рушливий Тарасiй навiть не взяв у руки тих камiнцiв, тiльки мовчки дивився на їх; очевидячки, вiн ждав од Копронiдоса не камiнцiв, а чогось смачнiшого й тривнiшого.

    

... ... ...
Продолжение "Афонський пройдисвiт" Вы можете прочитать здесь

Читать целиком
Все темы
Добавьте мнение в форум 
 
 
Прочитаные 
 Афонський пройдисвiт
показать все


Анекдот 
Уpок... Маpь Иванна пишет на доске.
Вдpуг pаздается стук в двеpь и появляется Вовочка.
(МИ) - Сидоpов! Опять опоздал! Что случилось?
(В) - Да я, Маpь Иванна, каpтошку жаpил.
(МИ) - Hу ладно, садись...
Только писать начала, опять стук и заходит Танечка.
(МИ) - Та-аак, а ты, Каpтошкина, где была?
показать все
    Профессиональная разработка и поддержка сайтов Rambler's Top100