Вход    
Логин 
Пароль 
Регистрация  
 
Блоги   
Демотиваторы 
Картинки, приколы 
Книги   
Проза и поэзия 
Старинные 
Приключения 
Фантастика 
История 
Детективы 
Культура 
Научные 
Анекдоты   
Лучшие 
Новые 
Самые короткие 
Рубрикатор 
Персонажи
Новые русские
Студенты
Компьютерные
Вовочка, про школу
Семейные
Армия, милиция, ГАИ
Остальные
Истории   
Лучшие 
Новые 
Самые короткие 
Рубрикатор 
Авто
Армия
Врачи и больные
Дети
Женщины
Животные
Национальности
Отношения
Притчи
Работа
Разное
Семья
Студенты
Стихи   
Лучшие 
Новые 
Самые короткие 
Рубрикатор 
Иронические
Непристойные
Афоризмы   
Лучшие 
Новые 
Самые короткие 
Рефераты   
Безопасность жизнедеятельности 
Биографии 
Биология и химия 
География 
Иностранный язык 
Информатика и программирование 
История 
История техники 
Краткое содержание произведений 
Культура и искусство 
Литература  
Математика 
Медицина и здоровье 
Менеджмент и маркетинг 
Москвоведение 
Музыка 
Наука и техника 
Новейшая история 
Промышленность 
Психология и педагогика 
Реклама 
Религия и мифология 
Сексология 
СМИ 
Физкультура и спорт 
Философия 
Экология 
Экономика 
Юриспруденция 
Языкознание 
Другое 
Новости   
Новости культуры 
 
Рассылка   
e-mail 
Рассылка 'Лучшие анекдоты и афоризмы от IPages'
Главная Поиск Форум

Iван Котляревський - Котляревський - Наталка-Полтавка

Проза и поэзия >> Литература ближнего зарубежья >> Украинская литература >> Современная украинская проза >> Iван Котляревський
Хороший Средний Плохой    Скачать в архиве Скачать 
Читать целиком
Iван Котляревський. Наталка-Полтавка

------------------------------------------------------------------------

Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"

OCR: Евгений Васильев

Для украинских литер использованы обозначения:

Є, є - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)

Ї, ї - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)

I,i (укр) = I,i (лат)

------------------------------------------------------------------------



    Опера малороссийская в 2-х действиях


    ДЕЙСТВУЮЩИЕ ЛИЦА:


    В о з н ы й Т е г е р в а к о в с к и й.

    Г о р п и н а Т е р п и л и х а - вдова старуха.

    Н а т а л к а - дочь ее.

    П е т р о - любовник Наталки.

    М и к о л а - дальний родственник Терпилихи.

    М а к о г о н е н к о - выборный села.


    Д Е Й С Т В И Е I


    Театр представляет село при реке Ворскле. Чрез сцену улица малороссийских хат, к реке ведущая, и в сей улице хата Терпилихи.


    Я В Л Е Н И Е 1


    Наталка (выходит из хаты с ведрами на коромысле, подойдя к реке, ставит ведра на берегу, подходит на край сцены в задумчивости и поет).

    N 1

    Вiють вiтри, вiють буйнi, аж дерева гнуться;

    О, як моє болить серце, а сльози не ллються.


    Трачу лiта в лютiм горi i кiнця не бачу,

    Тiлько тогдi i полегша, як нишком поплачу.


    Не поправлять сльози щастя, серцю легше буде,

    Хто щасливим був часочок, по смерть не забуде.


    Єсть же люди, що i моїй завидують долi,

    Чи щаслива та билинка, що ростеть на полi?


    Що на полi, що на пiсках, без роси, на сонцi?

    Тяжко жити без милого i в своїй сторонцi.


    Де ти, милий, чорнобривий? Де ти? Озовися!

    Як я, бiдна, тут горюю, прийди подивися.


    Полетiла б я до тебе, та крилля не маю,

    Щоб побачив, як без тебе з горя висихаю.


    До кого я пригорнуся, i хто приголубить?

    Коли тепер того нема, який мене любить.


    Петре! Петре! Де ти тепер? Може, де скитаєшся в нуждi i горi i проклинаєш свою долю; проклинаєш Наталку, що через неї утеряв пристанище; а може (плачет), забув, що я живу i на свiтi. Ти був бiдним, любив мене - i за те потерпiв i мусив мене оставити; я тебе любила i тепер люблю. Ми тепер рiвня з тобою: i я стала така бiдна, як i ти. Вернися до мого серця! Нехай глянуть очi мої на тебе iще раз i навiки закриються...


    Я В Л Е Н И Е 2


    Наталка и возный


    В о з н ы й. Благоденственного i мирного пребиванiя! (В сторону). Удобная оказiя предстала здiлати о собi предложенiє на самотi.

    Н а т а л к а (кланяясь). Здоровi були, добродiю, пане возний!

    В о з н ы й. "Добродiю"! "Добродiю"! Я хотiв би, щоб ти звала мене - теє-то як його - не вишепом'янутим iм'ярек.

    Н а т а л к а. Я вас зову так, як все село наше величає, шануючи ваше письменство i розум.

    В о з н ы й. Не о сем, галочко, - теє-то як його - хлопочу я, но желаю iз медових уст твоїх слишати умилительноє названiє, сообразноє моєму чувствiю. Послушай:


    N 2


    От юних лiт не знал я любовi,

    Не ощущал возженiя в кровi;

    Как вдруг предстал Наталки вид ясний,

    Как райский крин, душистий, прекрасний;


    Утробу всю потряс;

    Кров взволновалась,

    Душа смiшалась;

    Настал мой час!


    Настал мой час; i серце все стонеть;

    Как камень, дух в пучину зол тонеть.

    Безмiрно, ах! люблю тя, дiвицю,

    Как жадний волк младую ягницю.


    Твой предвiщаєть зрак

    Мнi жизнь дражайшу,

    Для чувств сладчайшу,

    Как з медом мак.


    Противнi мнi Статут i роздiли,

    Позви i копи страх надоїли;

    Несносен мнi сингклiт весь бумажний,

    Противен тож i чин мой преважний.


    Утiху ти подай

    Душi смятенной,

    Моєй письменной,

    О ти, мой рай!


    Не в состоянiї поставить на вид тобi сили любвi моей. Когда би я iмiл - теє-то як його - столько язиков, сколько артикулов в Статутi iлi сколько зап'ятих в Магдебурзьком правi, то i сих не довлiло би навосхваленiє лiпоти твоєй! Єй-єй, люблю тебе до безконечностi.

    Н а т а л к а. Бог з вами, добродiю! Що ви говорите! Я рiчi вашей в толк собi не возьму.

    В о з н ы й. Лукавиш - теє-то як його - моя галочко! i добре все розумiєш. Ну, коли так, я тобi коротенько скажу: я тебе люблю i женитись на тобi хочу.

    Н а т а л к а. Грiх вам над бiдною дiвкою глумитися; чи я вам рiвня? Ви пан, а я сирота; ви багатий, а я бiдна; ви возний, а я простого роду; та й по всьому я вам не пiд пару.

    В о з н ы й. Iзложенниї в отвiтних рiчах твоїх резони суть - теє-то як його - для любовi ничтожнi. Уязвленное частореченною любовiю серце, по всiм божеським i чоловiчеським законам, не взираєть нi на породу, нi на лiта, нi на состоянiє. Оная любов все - теє-то як його - ровняєть. Рци одно слово: "Люблю вас, пане возний!" - i аз, вишеупом'янутий, виконаю присягу о вiрном i вiчном союзi з тобою.

    Н а т а л к а. У вас єсть пословиця: "Знайся кiнь з конем, а вiл з волом"; шукайте собi, добродiю, в городi панночки; чи там трохи єсть суддiвен, писарiвен i гарних попiвен? Любую вибирайте... Ось пiдiть лиш в недiлю або в празник по Полтавi, то побачите таких гарних, що i розказати не можна.

    В о з н ы й. Бачив я многих - i лiпообразних, i багатих, но серце моє не iмiєть - теє-то як його - к ним поползновенiя. Ти одна заложила ему позов на вiчнiї роки, i душа моя єжечасно волаєть тебе i послi нишпорной даже години.

    Н а т а л к а. Воля ваша, добродiю, а ви так з-письменна говорите, що я того i не зрозумiю; та i не вiрю, щоб так швидко i дуже залюбитись можна.

    В о з н ы й. Не вiриш? Так знай же, що я тебе давно уже - теє-то як його - полюбив, як тiлько ви перейшли жити в нашеє село. Моїх дiл околичностi, возникающiї iз неудобних обстоятельств, удерживали содiлати признанiє пред тобою; тепер же, читая - теє-то як його - благость в очах твоїх, до формального опредiленiя о моєй участi, открой мнi, хотя в термiнi, партикулярно, резолюцiю: могу лi - теє-то як його - без отсрочок, волокити, проторов i убитков получити во вiчноє i потомственноє владiнiє тебе - движимоє i недвижимоє iмiнiє для душi моєй - з правом владiти тобою спокойно, безпрекословно i по своєй волi - теє-то як його - розпоряджать? Скажи, говори, отвiчай, отвiтствуй, могу лi бить - теє-то як його - мужем пристойним i угодним душi твоєй i тiлу?

    Н а т а л к а (поет).


    Видно шляхи полтавськiї i славну Полтаву,

    Пошануйте сиротину i не вводьте в славу.

    Не багата я i проста, но чесного роду,

    Не стиджуся прясти, шити i носити воду.

    Ти в жупанах i письменний, i рiвня з панами,

    Як же можеш ти дружиться з простими дiвками?

    Єсть багацько городянок, вибирай любую;

    Ти пан возний - тобi треба не мене, сiльськую.


    (По окончании пения говорит).


    Так, добродiю, пане возний! Перестаньте жартовати надо мною, безпомощною сиротою. Моє все багатство єсть моє добре iм'я; через вас люди начнуть шептати про мене, а для дiвки, коли об нiй люди зашепчуть...


    Музыка начинает играть прелюдиум. Наталка задумывается, а возный рассуждает и смешные показнвает мины на лице.


    Я В Л Е Н И Е З


    Наталка и возный. И после выборный, показавшись на сцену, поет.


    N 4


    Дiд рудий, баба руда,

    Батько рудий, мати руда,

    Дядько рудий, тiтка руда,

    Брат рудий, сестра руда,

    I я рудий, руду взяв,

    Бо рудую сподобав.


    Ой по горi по Панянцi

    В понедiлок дуже вранцi

    Iшли нашi новобранцi;

    Поклонилися шинкарцi;

    А шинкарка на них - морг:

    "Iду, братики, на торг".


    Iшли ляхи на три шляхи,

    А татари на чотири,

    Шведи-враги поле вкрили;

    Козак в лузi окликнувся -

    Швед, татарин, лях здригнувся,

    В дугу всякий iзiгнувся.


    По мере приближекия виборного к оркестру, Наталка подходит к ведрам, берет их и уходит домой.


    В о з н ы й. Чи се - теє-то як його - нова пiсня, пане виборний?

    В ы б о р н ы й. Та се, добродiю (кланяется), не пiсня, а нiсенiтниця. Я спiваю iногдi, що в голову лiзе, - вибачайте, будьте ласкавi, я не добачив вас.

    В о з н ы й. Нiчого, нiчого. Вiдкiль се так? Чи з гостей iдете - теє-то як його?..

    В и б о р н ы й. Я iду iз дому. Випроводжав гостя: до мене заїжджав засiдатель наш, пан Щипавка; так. уже, знаєте, не без того, - випили по однiй, по другiй, по третiй, холодцем та ковбасою закусили, та вишнiвки з кварту укутали, та й, як то кажуть, i пiдкрiпилися.

    В о з н ы й. Не розказовав же пан Щипавка якої новини?

    В ы б о р н ы й. Де то не розказовав! Жаловався дуже, що всьому земству урвалася тепер нитка, та так, що не тiлько засiдателям, но самому комiсаровi уже не те, як давно було... Така, каже, халепа, що притьмом накладно служити. Бо, каже, що перше дурницею доставалося, то тепер або випросити треба, або купити.


    В о з н ы й. Ох! правда, правда; даже i в повiтовом судi, i во всiх присутственних мiстах унинiе воспослiдовало; малiйшая проволочка iлi прижимочка просителю, як водилось перше, почитається за уголовноє преступленiє; а взяточок, сирiч - винуждений подарочок, весьма-очень iскусно у iстця iлi отвiтчика треба виканючити. Та що i говорить! Тепер i при рекрутських наборах вовся не той порядок ведеться. Трудно становиться жить на свiтi.

    В ы б о р н ы й. Зате нам, простому народовi, добре, коли старшина, богобоязлива i справедлива, не допуска письменним п'явкам кров iз нас смоктати... Та куди ви, добродiю, налагодились?

    В о з н ы й. Я намiревал - теє-то як його - посiтити нашу вдовствующую дякониху, но, побачивши тут Наталку (вздыхает), остановився побалакати з нею.

    В ы б о р н ы й (лукаво). Наталку? А де ж (осматривается) вона?

    В о з н ы й. Може, пiшла додому.

    В ы б о р н ы й. Золото - не дiвка! Наградив бог Терпилиху дочкою. Кромi того, що красива, розумна, моторна i до всякого дiла дотепна, - яке у неї добре серце, як вона поважає матiр свою; шанує всiх старших себе; яка трудяща, яка рукодiльниця; себе i матiр свою на свiтi держить.

    В о з н ы й. Нiчого сказати - теє-то як його - хороша, хороша i уже в такiм возрастi...

    В ы б о р н ы й. Та й давно б час, так що ж? Сирота, та iще i бiдна. Нiхто i не квапиться.

    В о з н ы й. Однако ж я чув, що Наталцi траплялись женихи, i восьма пристойнiї, наприклад, тахтауловський дячок, чоловiк знаменитий басом своїм, iзучен ярмолоя i дуже знаєть печерсько-лаврський напiв; другий волосний - теє-то як його - писар iз Восьмачок, молодець не убогий i продолжающий службу свою безпорочно скоро год; третiй - пiдканцелярист iз суда по iменi Скоробреха i многiї другiї, но Наталка...

    В ы б о р н ы й. Що? Одказала? Добре зробила. Тахтауловський дяк п'є горiлки багато i уже спада з голосу; волосний писар i пiдканцелярист Скоробреха, як кажуть, жевжики обидва i голi, вашецi проше, як хлистики, а Наталцi треба не письменного, а хазяїна доброго, щоб умiв хлiб робити i щоб жiнку свою з матiр'ю годовав i зодiгав.

    В о з н ы й. Для чего же неписьменного? Наука - теє-то як його - в лiс не йде; письменство не єсть преткновенiє iлi помiха ко вступленiю в законний брак. Я скажу за себе: правда, я - теє-то як його - письменний, но по благостi всевишнього єсмь чоловiк, а по милостi дворян -- возний, i живу хоть не так, як люди, а хоть побiля людей; копiйка волочиться i про чорний день iмiється. Признаюсь тобi, як приятелю, буде чим i жiнку - теє-то як його - i другого кого годовати i зодiгати.

    В ы б о р н ы й. Так чом же ви не одружитеся? Уже ж, здається, пора. Хiба в ченцi постригтись хочете? Чи ще, може, суджена на очi не нависла? Хiба хочете, щоб вам на весiллi сю пiсню спiвали? Ось слухайте.


    (Виборный поет)


    N 5


    Ой пiд вишнею, пiд черешнею

    Стояв старий з молодою, як iз ягодою.


    I просилася, i молилася:

    "Пусти мене, старий дiду, на улицю погулять!"


    "Ой я й сам не пiду, i тебе не пущу:

    Хочеш мене, старенького, да покинути.


    Ой не кидай мене, моя голубочко,

    Куплю тобi хатку, i ще сiна жатку,

    I ставок, i млинок, i вишневий садок".


    "Ой не хочу хатки, анi сiна жатки,

    Нi ставка, нi млинка, нi вишневого садка.


    Ой ти, старий дiдура, i зогнувся, як дуга,

    А я, молоденька, гуляти раденька".


    В о з н ы й. Коли другiї облизня поймають, то i ми остерегаємся. Наталка многим женихам пiднесла печеного кабака; глядя на сiє, i я собi на умi.

    В ы б о р н ы й. А вам що до Наталки? Будто всi дiвки на неї похожi? Не тiлько свiта, що в вiкнi; сього дива повно на свiтi! Та до такого пана, як ви, у iншої аж жижка задрижить!

    В о з н ы й (в сторону). Признаюсь йому в моєй любвi к Наталцi. Послухай, пане виборний! Нiгде - теє-то як його - правди дiвати, я люблю Наталку всею душею, всею мислiю i всiм серцем моїм, не могу без неї жити, так її образ - теє-то як його - за мною i слiдить. Як ти думаєш? Як совiтуєш в таковом моєм припадцi?

    В ы б о р н ы й. А що тут довго думати? Старостiв посилати за рушниками, та й кiнець. Стара Терпилиха не зсунулась iще з глузду, щоб вам одказати.

    В о з н ы й. Ох, ох, ох!.. Стара не страшна, так молода кирпу гне! Я уже їй говорив, як то кажуть, надогад бурякiв -- теє-то як його -- так де! Нi приступу!

    В ы б о р н ы й. Що ж вона говорить, чим одговорюється i що каже?

    В о з н ы й. Она iзлагаєть нерезоннiї - теє-то як його - причини; она приводить в довод знакомство вола з волом, коня з конем; нарицаєть себе сиротою, а мене паном; себе бiдною, а мене багатим; себе простою - теє-то як його - а мене возним; i рiшительний приговор учинила - що я їй, а она мнi не рiвня - теє-то як його.

    В ы б о р н ы й. А ви ж їй що?

    В о з н ы й. Я їй пояснил, що любов все равняєть.

    В ы б о р н ы й. А вона ж вам що?

    В о з н ы й. Що для мене благопристойнiє панночка, нiж простая селянка.

    В ы б о р н ы й. А ви ж їй що?

    В о з н ы й. Що она - теє-то як його - одна моя госпожа.

    В ы б о р н ы й. А вона ж вам що?

    В о з н ы й. Що она не вiрить, щоб так дуже - теє-то як його - можна полюбити.

    В ы б о р н ы й. А ви ж їй що?

    В о з н ы й. Що я її давно люблю.

    В ы б о р н ы й. А вона ж вам що?

    В о з н ы й. Щоб я одв'язався од неї.

    В ы б о р н ы й. А ви ж їй що?

    В о з н ы й (с жаром). Що? Нiчого!.. Тебе чорт принiс - теє-то як його - Наталка утекла, а я з тобою остався.

    В ы б о р н ы й.Ой ви, письменнi! Вгору деретеся, а пiд носом нiчого не бачите: Наталка обманьовала вас, коли говорила, що ви їй не рiвня. У неї не те на серцi...

    В о з н ы й. Не те? А що ж би такеє?

    В ы б о р н ы й. Уже не що, другого любить; ви, може, чували, що як вони ще жили в Полтавi i покiйний Терпило жив був, то прийняв було до себе якогось сироту Петра за годованця. Хлопець вирiс славний, гарний, добрий, проворний i роботящий; вiн од Наталки старший був годiв три або чотири; з нею вигодовавсь i зрiс вкупi. Терпило i Терпилиха любили годованця свого, як рiдного сина, та було й за що! Наталка любилась з Петром, як брат з сестрою. Но Терпило, понадiявшись на своє багатство, зачав знакомитись не з рiвнею: зачав, бач, заводити бенкети з повитчиками, з канцеляристами, купцями i цехмистрами -- пив, гуляв i шахровав грошi; покинув свiй промисел i мало-помалу розточив своє добро, розпився, зачав гримати за Наталку на доброго Петра i вигнав його iз свого дому; послi, як не стало i послiднього сього робiтника, Терпило зовсiм iзвiвся; в бiдностi умер i без куска хлiба оставив жiнку i дочку.

    В о з н ы й. Яким же побитом - теє-то як його - Терпилиха з дочкою опинилися в нашем селi?

    В ы б о р н ы й. У Терпила в городi на Мазурiвцi був двiр - гарний, з рубленою хатою, коморою, льохом i садком. Терпилиха по смертi свого старого все те продала, перейшла в наше село, купила собi хатку i тепер живе, як ви знаєте.

    В о з н ы й. А вишереченний Петро де - теє-то як його - обрiтається?

    В ы б о р н ы й. Бог же його зна. Як пiшов з двора, то мов в воду упав, i чутки нема. Наталка без душi його любить, через його всiм женихам одказує, та й Терпилиха без сльоз Петра не згадує.

    В о з н ы й. Наталка неблагорозумна: любить такого чоловiка, которго - теє-то як його - можеть бить, i кiстки погнили. Лучче синиця в жменi, як журавель в небi.

    В ы б о р н ы й. Або, як той грек мовляв: "Лучче живий хорунжий, як мертвий сотник"... А я все-таки думаю, коли б чоловiк добрий найшовся, то б Наталка вийшла замуж, бо убожество їх таке велике, що невмоготу становиться.

    В о з н ы й. Сердечний приятелю! Вiзьмися у Наталки i матерi хожденiе iмiти по моєму сердечному дiлу. Єжелi виiграєш - теє-то як його - любов ко мнi Наталки i убiдиш її доводами сильними довести її до брачного моєго ложа на законном основанiї, то не пожалiю - теє-то як його - нiчого для тебе. Вiр - без данi, без пошлини, кому хочеш, позов заложу i контроверсiї сочиню, - божусь в том - єже-єй! єй!

    В ы б о р н ы й (немного подумав). Що ж? Спрос не бiда. Тут зла нiякого нема. Тiлько Наталка не промах!.. О, розумна i догадлива дiвка!

    В о з н ы й. Осмiлься! Ти умiєш увернутись - теє-то як його - хитро, мудро, недорогим коштом; коли ж що, то можна i брехнути для обману, приязнi ради.

    В ы б о р н ы й. Для обману? Спасибi за се! Брехать i обманьовать других - од бога грiх, а од людей сором.

    В о з н ы й. О, простота, простота! Хто тепер - теє-то як його - не брешеть i хто не обманиваєть? Повiр мнi: ежелi б здесь собралося много народу i зненацька ангел з неба з огненною рiзкою злетiв i воскликнул: "Брехуни i обманщики!.. ховайтесь, а то я поражу вас!.." - єй-єй, всi присiли би к землi совiстi ради. Блаженна лож, когда биваєть в пользу ближнiх, а то бiда - теє-то як його - що часто лжем iлi ради своєй ви годи, iлi на упад других.

    В ы б о р н ы й. Воно так, конечне, всi люди грiшнi, однако ж...

    В о з н ы й. Що "однако ж"? Всi грiшнi, та iще i як!.. I один другого так обманюють, як того треба, i як не верти, а виходить - кругова порука. Слухай. (Поет).


    N 6


    Всякому городу нрав i права,

    Всяка iмiєть свой ум голова,

    Всякого прихотi водять за нiс,

    Всякого манить к наживi свiй бiс.


    Лев роздираєть там волка в куски,

    Тут же волк цапа скубе за виски;

    Цап в огородi капусту псує:

    Всякий з другого бере за своє.


    Всякий, хто вище, то нижчого гне, -

    Дужий безсильного давить i жме,

    Бiдний багатого певний слуга,

    Корчиться, гнеться пред ним, як дуга.


    Всяк, хто не маже, то дуже скрипить,

    Хто не лукавить, то ззаду сидить;

    Всякого рот дере ложка суха -

    Хто ж єсть на свiтi, щоб був без грiха?


    В ы б о р н ы й. Воно так! Тiлько великим грiшникам часто i даром проходить, а маленьким грiшникам такого задають бешкету, що i старикам невпам'ятку. Добре, пане возний, я вас поважаю i зараз iду до старої Терпилихи. Бог зна, до чого веде, - може, воно i добре буде, коли ваша доля щаслива.


    Дузт N 7


    Возныйи виборний


    Ой доля людськая - доля єсть слiпая!

    Часто служить злим, негiдним i їм помагає.


    Добрi терплять нужду, по миру товчуться,

    I все не в лад їм приходить, за що не возьмуться.


    До кого ж ласкава ся доля лукава,

    Такий живе як сир в маслi, спустивши рукава.


    Без розума люди в свiтi живуть гарно,

    А з розумом та в недолi вiк проходить марно.


    Ой доле людськая, чом ти не правдива,

    Що до iнших дуже гречна, а до нас спесива.


    (По окончании пения уходят).


    Сцена переменяется й представляет внутреннось хаты Терпилихи.


    Я В Л Е Н И Е 4


    Терпилиха прядет, Наталка шьет.


    Т е р п и л и х а. Ти оп'ять чогось сумуєш, Наталко! Оп'ять щось тобi на думку спало?..

    Н а т а л к а. Менi з думки не йде наше безталання.

    Т е р п и л и х а. Що ж робить? Три роки уже, як ми по убожеству своєму продали дворик свiй на Мазурiвцi, покинули Полтаву i перейшли сюди жити; покойний твiй батько довiв нас до сього.

    Н а т а л к а. I, мамо!.. Так йому на роду написано, щоб жити багатим до старостi, а умерти бiдним; вiн не виноват.

    Т е р п и л и х а. Лучче б була я умерла: не терпiла б такої бiди, а бiльше через твою непокорность.

    Н а т а л к а (оставляя роботу). Через мою непокорность ви бiду терпите? Мамо!

    Т е р п и л и х а. Аякже? Скiлько хороших людей сватались за тебе - розумних, зажиточних i чесних, а ти всiм одказала; скажи, в яку надежду?

    Н а т а л к а. В надежду на бога. Лучче посiдiю дiвкою, як пiду замуж за таких женихiв, як на менi сватались. Уже нiчого сказать - хорошi люди!

    Т е р п и л и х а. А чому й нi? Дяк тахтауловський чом не чоловiк? Вiн i письменний, розумний i не без копiйки. А волосний писар i пiдканцелярист Скоробрешенко - чому не люди? Кого ж ти думаєш -може, пана якого або губерського панича? Лучче б всього, якби вийшла за дяка, - мала б вiчний хлiб; була б перше дячихою, а послi i попадею.

    Н а т а л к а. Хотя б i протопопшею, то бог з ним! Нехай вони будуть розумнi, багатi i письменнiйшi од нашого возного, та коли серце моє не лежить до їх i коли менi вони осоружнi!.. Та i всi письменнi - нехай вони собi тямляться!

    Т е р п и л и х а. Знаю, чом тобi всi не люб'язнi; Петро нав'яз тобi в зуби. Дурниця все те, що ти думаєш; чотири годи уже, як об нiм нi слуху нема, нi послушанiя.

    Н а т а л к а. Так що ж? Адже i вiн об нас нiчого не чує, та ми живемо; то i вiн жив i так же пам'ятує об нас, та боїться вернуться.

    Т е р п и л и х а. Ти не забула, як покiйний твiй батько напослiдок не злюбив Петра i, умираючи, не дав свого благословенiя на твоє з ним замужество; так i мого нiколи не буде.

    Н а т а л к а (подбегает к матери, схватывает ее руку и поет).


    N 8


    Ой мати, мати! Серце не вважає,

    Кого раз полюбить, з тим i умирає.


    Лучче умерти, як з немилим жити,

    Сохнуть з печалi, щодень сльози лити.


    Бiдность i багатство - єсть то божа воля;

    З милим їх дiлити - єсть щаслива доля.


    Ой хiба ж я, мати, не твоя дитина,

    Коли моя мука тобi буде мила?


    I до мого горя ти жалю не маєш,

    Хто прийшовсь по серцю, забуть заставляєш!..


    (Пропевши, говорит).


    О мамо, мамо! Не погуби дочки своєй! (Плачет).

    Т е р п и л и х а (с чувством). Наталко, схаменись! Ти у мене одна, ти кров моя: чи захочу я тебе погубити? Убожество моє, старость силують мене швидше замуж тебе оддати. Не плач, дочко! Я тобi не ворог. Правда, Петро добрий парубок, та де ж вiн? Нехай же прийде, нехай вернеться до нас; вiн не лежень, трудящий, з ним обiднiти до злиднiв не можна. Але що ж! Хто вiдає - може, де запропастився, а може, i одружився де, може, забув i тебе. Тепер так буває, що одну нiбито любить, а о другiй думає.

    Н а т а л к а. Петро не такий; серце моє за його ручається, i воно менi вiщує що вiн до нас вернеться. Якби вiн знав, що ми тепер так бiднi - о, з кiнця свiта прилинув би до нас на помощ.

    Т е р п и л и х а. Не дуже довiряй своєму серцю: сей вiщун часто обманює. Придивися, як тепер робиться в свiтi, та i о Петрi так думай. А лучче, якби ти була менi покорна i мене послухала.


    N 9


    Чи я тобi, дочко, не добра желаю,

    Коли кого зятем собi вибираю?


    Ой дочко, дочко! що ж мнi начати?

    Де ж люб'язного зятя достати?


    Петро десь блукає, може, оженився,

    Може, за тобою не довго журився.


    Ой дочко, дочко! що ж мнi начати,

    Де ж люб'язного зятя достати?


    По старостi моїй живу через силу,

    Не дождавшись Петра, пiду i в могилу.


    Ой дочко, дочко... и проч.


    Тебе ж без приюту, молоду дитину,

    На кого оставлю, бiдну сиротину?


    Ой дочко, дочко... й проч.


    Ти на те ведеш, щоб я не дождала бачити тебе замужем, щоб через твоє упрямство не дожила я вiку: бiдность, сльози i перебори твої положать мене в домовину. (Плачет).

    Н а т а л к а. Не плачте, мамо! Я покоряюсь вашiй волi i для вас за первого жениха, вам угодного, пiду замуж; перенесу своє горе, забуду Петра i не буду нiколи плакати.

    Т е р п и л и х а. Наталочко, дочко моя! Ти все для мене на свiтi! Прошу тебе: викинь Петра з голови - i ти будеш щасливою. Але хтось мелькнув мимо вiкна, чи не йде хто до нас?


    (Уходит).


    Я В Л Е Н И Е 5


    Наталка (одна)


    Трудно, мамо, викинуть Петра iз голови, а iще труднiше iз серця. Но що робить!.. Дала слово за первого вийти замуж - для покою матерi треба все перенести. Скроплю серце своє, перестану журитись, осушу сльози свої i буду весела. Женихи, яким я одказала, в другий раз не прив'яжуться; возному так одрiзала, що мусить одчепитися; бiльше, здається, нема на примiтi. А там... ох!.. Серце моє чогось щемить... (Приметя приближение к двери, садигся за роботу).


    Я В Л Е Н И Е 6


    Наталка, Терпилиха и выборный.


    В ы б о р н ы й. Помагай-бi, Наталко! Як ся маєш, як поживаєш?

    Н а т а л к а. Ат, живемо i маємося, як горох при дорозi: хто не схоче той не вскубне.

    Т е р п и л и х а. На нас, бiдних i безпомощних, як на те похиле дерево, i кози скачуть.

    В ы б о р н ы й. Хто ж тобi виноват, стара? Якби оддала дочку замуж, то i мала, хто вас обороняв би.

    Т е р п и л и х а. Я сього тiлько i хочу, так що ж...

    В ы б о р н ы й. А що такеє? Може, женихiв нема, абощо? А може, Наталка?..

    Т е р п и л и х а. То бо то i горе! Скiлько не траплялись i хорошi людцi, так: "Не хочу та й не хочу!"

    В ы б о р н ы й. Дивно менi та чудно, що Наталка так говорить; я нiколи б од її розуму сього не ждав.

    Н а т а л к а. Так то вам здається, а нiхто не вiда, хто як обiда.

    Т е р п и л и х а. От так все вона - приговорками та одговорками i вивертається; а до того iще як придасть охання та сльоз, то я i руки опущу.

    В ы б о р н ы й. Час би, Наталко, взятись за розум: ти уже дiвка, не дитя. Кого ж ти дожидаєшся? Чи не iз города ти таку примху принесла з собою? О! там панночки дуже чваняться собою i вередують женихами: той не гарний, той не багатий, той не меткий; другий дуже смирний, iнший дуже бистрий; той кирпатий, той носатий, та чом не воєнний, та коли i воєнний, то щоб гусарин. А од такого перебору досидяться до того, що послi i на їх нiхто не гляне.

    Н а т а л к а. Не рiвняйте мене, пане виборний, з городянками: я не вередую i не перебираю женихами. Ви знаєте, хто за мене сватався. Чи уже ж ви хочете спхнути мене iз мосту та в воду?

    В ы б о р н ы й. Правда, замуж вийти - не дощову годину пересидiти; але менi здається, якби чоловiк надежний трапився, то б не треба нi для себе, нi для матерi йому одказовать; ви люди не багатi.

    Т е р п и л и х а. Не багатi! Та така бiднiсть, таке убожество, що я не знаю, як дальше i на свiтi жити!

    Н а т а л к а. Мамо! Бог нас не оставить: єсть i бiднiйшi од нас, а живуть же.

    Т е р п и л и х а. Запевне, що живуть, але яка жизнь їх!

    Н а т а л к а. Хто живе чесно i годується трудами своїми, тому i кусок черствого хлiба смачнiший од м'ягкой булки, неправдою нажитої.

    Т е р п и л и х а. Говори, говори! А на старостi гiрко терпiти нужду i во всiм недостаток. (К выборному). Хоть i не годиться своєї дочки вихваляти, та скажу вам, що вона добра у мене дитина; вона обiщала для мого покою за першого жениха, аби б добрий, вийти замуж.

    В ы б о р н ы й. Об розумi i добрiм серцi Наталки нiчого i говорити; всi матерi примiром ставлять її своїм дочкам. Тiлько нiгде правди дiвати, трудненько тепер убогiй дiвцi замуж вийти; без приданого, хоть будь вона мудрiйша од царя Соломона, а краща од прекрасного Iосифа, то може умерти сiдою панною.

    Т е р п и л и х а. Наталко! Чуєш, що говорять? Жалiй послi на себе, а не на другого кого.

    Н а т а л к а (вздыхает). Я i так терплю горе!

    В ы б о р н ы й. Та можна вашому горю i пособити; (лукаво) у мене єсть на примiтi чолов'яга i поважний, i багатий, i Наталку дуже собi уподобав.

    Н а т а л к а (в сторону). От i бiда менi!

    Т е р п и л и х а. Жартуєте, пане виборний!

    В ы б о р н ы й. Без жартiв, знаю гарного жениха для Наталки. А коли правду сказати, то я i прийшов за його поговорити з вами, панi Терпилихо.

    Н а т а л к а (с нетерпением), А хто такий той жених?

    В ы б о р н ы й. Наш возний, Тетерваковський. Ви його знаєте... Чим же не чоловiк?

    Н а т а л к а. Возний? Чи вiн же менi рiвня? Ви глумитеся надо мною, пане виборний!

    Т е р п и л и х а. Я так привикла к своєму безталанню, що боюся i вiрити, щоб була сьому правда.

    В ы б о р н ы й. З якого ж побиту менi вас обманьовати? Возний Наталку полюбив i хоче на нiй женитись; що ж тут за диво? Ну, скажiте ж хутенько, як ви думаєте?

    Т е р п и л и х а. Я душею рада такому затевi.

    В ы б о р н ы й. А ти, Наталко?

    Н а т а л к а. Бога бiйтесь, пане виборний! Менi страшно i подумати, щоб такий пан - письменний, розумний i поважний - хотiв на менi женитись. Скажiте менi перше, для чого люди женяться?

    В ы б о р н ы й. Для чого? Для того... а ти буцiм не знаєш?

    Н а т а л к а. Менi здається, для того, щоб завести хазяйство i сiмейство; жити люб'язно i дружно; бути вiрними до смертi i помагати одно другому. А пан, которий жениться на простiй дiвцi, чи буде її вiрно любити? Чи буде їй щирим другом до смертi? Йому в головi i буде все роїтися, що вiн її виручив iз бiдностi, вивiв в люди i що вона йому не рiвня; буде на неї дивитися з презирством i обходитися з неповагою, i у пана така жiнка буде гiрше наймички... буде крепачкою.

    Т е р п и л и х а. От так вона всякий раз i занесе, та й справляйся з нею. Коли на те пiшло, то я скажу: якби не годованець наш Петро, то й Наталка була б як шовкова.

    В ы б о р н ы й. Петро? Де ж вiн? А скiлько рокiв, як вiн пропада?

    Т е р п и л и х а. Уже рокiв трохи не з чотири.

    

... ... ...
Продолжение "Наталка-Полтавка" Вы можете прочитать здесь

Читать целиком
Все темы
Добавьте мнение в форум 
 
 
Прочитаные 
 Наталка-Полтавка
показать все


Анекдот 
Сидит мужик на рыбалке и пристально смотрит на поплавок, мимо проплывает крокодил. Увидев рыбака, смотрит на него. Спустя минуту крокодил спрашивает:

- Что, мужик, не клюет?
Мужик отвечает:

- Нет.
Крокодил:

- Может пока искупаешься?
показать все
    Профессиональная разработка и поддержка сайтов Rambler's Top100