Михайло Старицкий - Старицкий - Не судилось (Панське болото)Проза и поэзия >> Литература ближнего зарубежья >> Украинская литература >> Современная украинская проза >> Михайло Старицкий Читать целиком Михайло Старицький. Не судилось (Панське болото)
------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
Є, є - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
Ї, ї - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------
Високоповажному артистовi
Миколi Карповичу Садовському
присвячує автор
Драма в 5 дiях
ДIЙОВI ЛЮДЕ:
I в а н А н д р i й о в и ч Л я ш е н к о - 60 лiт, багатий пан, але
зовсiм простий; iначе говорить не може, як по-українськи.
А н н а П е т р i в н а - 40 лiт, його жiнка; закида часом
по-українськи, моди ради.
Н и к о л а й С т е п а н о в и ч Б є л о х в о с т о в - кузен
Ляшенчихи, ЗО лiт; фатуватий.
З i з i - дочка Ляшенкiв; манiрне дiвча, 13 лiт.
М и х а й л о - син їх, 22-х лiт, студент; чистюк i джигун.
П а в л о Ч у б а н ь - його товариш, 25 лiт; уже лiкар. Бiдна одiж.
Ж о з е ф i н а - швейцарка, учителька.
К а т р я Д з в о н а р i в н а - дiвчина молода, селянка.
Г о р п и н а Д з в о н а р и х а - її мати, недужа й слаба.
Д м и т р о К о в б а н ь - парубок, годованець Дзвонарiв.
П а ш к а - подруга Катрi.
С т е п а н и д а - покритка, п'яничка й плетуха.
Ш л ь о м а - жид, орендар.
Х а р л а м п i й - старий лакей.
А н н у ш к а - покоївка; вертка на всi заставки.
С е л я н е, с о ц ь к i, п а р у б к и, д i в ч а т а, д в о р о в i.
Дiється на правiм березi Днiпра, з початку 60-х рокiв.
Мiж 1-ю i 2-ю дiєю мина два тижнi; мiж 2-ю i 3-ю - мiсяць; мiж 3-ю i
4-ю - два мiсяцi.
ДIЯ ПЕРША
Панський садок. Налiво вiд слухачiв - стiна офiцини; вiкна й дверi з
ганком виходять в садок. Направо чверть кону впродовж огороджено барканом
з хвiрткою; за барканом - вулиця. Просто - дорiжки, луговина, дерева; мiж
дерев далi блищить став, а з-за його визира панський будинок.
В И Х I Д I
Михайло, розкiшне по-українськи одягнений, лежить без жупана; далi на
луговинi Жозефiна i Зiзi гуляють в м'яча.
М и х а й л о (курить сигару). Славно покачатись на травi пiсля купання
i затягтись сигарою! Чорт його зна, якось мене лiнощi обсiли: сьогоднi уже
й до школи не пiшов. (Потягається). Та з цiєю дрiбнотою нудно й
воловодитись... тiльки Павло й зможе!
Г о л о с и (за вiкном). Ос-са! Рос-са! Кос-са! Нос-са!
П а в л о (за вiкном). Ну, тепер разом, швидче, не зупиняючись.
Г о л о с и (за вiкном). Оса! Роса! Коса! Носа!
М и х а й л о. Товчи, товчи! А я полежу та понiжусь: тут у холодку так
славно! Вiтрець подиха; пахощами якимись тягне, - здається, липа розцвiла.
Читати навiть не хочеться: отак би лежав, затопивши очi у те сине море
блакитi, та зорив би за хмариною.
З i з i (здалека). Тiбора! Тiбора! Пiль!!
Ж о з е ф i н а. Ту-бо! Ту-бо! Laissez non mouchojr* (*Лишiть мою
хустку (франц.).). Вi не карош!
З i з i. Ха-ха-ха-ха!! Пиль, пиль! Рви его, рви!
Ж о з е ф i н а. Вi не рвi!
М и х а й л о. Не руш собаки! Лиши менi зараз!
З i з i. Так й послушала! Тибора, иси, иси! (Бiга, трiпле платок, а
собака рве).
М и х а й л о. Лиши, кажу! А то встану та вуха намну!
З i з i. Попробуй! Я маме скажу! Мужик!
М и х а й л о. Чекай же! (Устає).
Зiзi тiка; за нею спiшить Жозефiна.
Як розпустилась! Ну, я з матiр'ю побалакаю про тебе! (Знов лягає).
П а в л о (з-за вiкна). А це коло бича - обiд, бачите? То вимовляється
- р-р-р-р! Кажiть!
Г о л о с и. Р-р-р-р! Р-р-р-р! Р-р-р-р!
М и х а й л о. I не обридне йому? Уже я б такий, щоб i обiдати, а вiн
таки працює. Усе за дiлом якимсь. На вулицю ледве затяг, та й то вже
етнографiї ради... А яка хороша Катря Дзвонарiвна, таки просто i мiж
паннами красунею була б, та й годi! Очi - карi, але глибокi, темнi; а
погляд - такий милий, лагiдний, любий, що аж пронизує душу тихим
променем... Тiльки мiж брiвок рисочка; вона надає i якусь думнiсть
личеньку, i якусь силу вдачi. Щось оце не було її; треба б довiдатись
через Пашку.
В И Х I Д II
Анна Петрiвна пiд руку з Бєлохвостовим.
А н н а П е т р i в н а (до Бєлохвостова). Я тебя непременно с ним
познакомлю. Он оригинал большой; знаешь, из зтих новых.
Б є л о х в о с т о в. Ну, уволь, ma chere* (*Моя люба (франц.).); я
этих новых терпеть не могу; занесет гиль, а попробуй возражать - сейчас
подлецом выругает.
А н н а П е т р i в н а. Ну нет; m-eur Поль очень умный й честный,
нетронутая такая натура. Michel! Где твой Павло?
М и х а й л о (схоплюється). А, мама! Микола! (Цiлує у матерi руку, а з
Миколою обнiмається). Павло ще й досi з школярами у офiцинах там.
А н н а П е т р i в н а. Я пойду позову его. (Iде на гайок, зазира i
вступа в хату).
М и х а й л о. Ну, Миколо, давно ми з тобою бачились!
Б є л о х в о с т о в. Давно, давно. Поздравить можно с окончанием
университета?
М и х а й л о. Ще не зовсiм.
Б є л о х в о с т о в. Передержка или диссертация только?
М и х а й л о. Дисертацiя.
Б є л о х в о с т о в. Молодец! Ну, куда ж после направишь стопы? На
коронную или на ораторскую трибуну?
М й х а й л о. Нi туди, нi туди.
Б є л о х в о с т о в. Как так? Свободным художником? Sans profession?*
(*Без певного фаху (франц.).)
М и х а й л о. Sans profession!
Б є л о х в о с т о в. Понимаю: отдохнуть желаем, пожуировать?
М и х а й л о. Нi од кого не залежать, а працювати там, де менi мило, -
на користь народовi!
Б є л о х в о с т о в. А! Ты хлопоман еn forme?* (*Справжнiй, формений
(франц.).) У вас там других диалектов, кроме вашего выдуманного, не
допускается?
М и х а й л о. Видуманий? Для неука дуже легкий спосiб зрiкатись: не
бачив Америки - значить, нема, не чув про Канта - значить, вигадали!
Розмовлять на другiй мовi з тобою не буду; не для того, що не вмiю, бо ми
руську лiтературу незгiрш вашого проковтнули, а для того, що не хочу
потурати твоїй писi! Живеш в Українi, то знай її й мову!
Б є л о х в о с т о в. Очень укорительно, но не вразумительно.
Рremierement* (*По-перше (франц.).), с пейзанами в философские дебаты я не
вступаю; лексикон с ними очень короток: личные объяснения все
исчерпываются лишь просьбою об отмене штрафов. Secondement:* (*По-друге
(франц.).). кормление от земли не обязывает меня, надеюсь, обратиться в
дохристианского дикаря для поклонения ей, как богине. И, наконец,
в-трєгьих, я - за культуру. Циви-ли-за-ция, civilisation, mon cher*
(*Цивiлiзацiя, мiй любий (франц.).), приводит все языки к одному
знаменателю, то есть к такому, в котором все остальные будут содержаться.
А ваш украинофильский идеал подходит, кажется, к идеалу рака. С'еst le
mot!* (*Оце слушний вираз (франц.).).
М и х а й л о. Стара байка! Хто тобi казав, що ми бажаємо вернутись
назад? Брехня, ваше-цi, проше: я стою бiльш за просвiту, нiж ти! У вас
тiльки накрадено високих слiв: "цивилизация", "культура",
"общечеловеческие интересы"! Ти за цiвiлiзацiю - на словах, а в серцi її
ненавидиш, бо з нею непевнi будуть штрапи! Чи буде колись одна мова, чи нi
- про те не нам знати, а от, що всякий примус, всяке руйнування природи
ради переробу її пiд один аршин - вадить i кравцевi, i сукнi, - то це
кожному звiсно. Кожному народовi бажається виробити собi такi форми, у
яких йому найпридобнiше. Кожному народовi у своїй власнiй одежi
найвiльнiше, найзручнiше поводитись: то що й казати про мову? Ви порвали з
народом; а ми стоїмо за освiту меншого брата, за народне щастя, за правду!
Б є л о х в о с т о в. Однако ты красноречив. Je te feliete* (*Я тебе
вiтаю (франц.).) - прелестный будешь адвокат, хотя я и не все понимаю в
твоей тираде.
М и х а й л о. Ви всi вихваляєтесь любовiю до всього люду, - брехня це,
лукава брехня. Ви й отечества не любите, коли не можете любити своєї
родини! Тiльки себе самих любите, а одбрiхуєтесь, що - цiлий свiт.
А н н а П е т р i в н а (виходить з офiцини; до Павла). Кiнчайте-бо
швидче з дiтьми та йдiть до йас!
Б є л о х в о с т о в. Ну, мой друг, ты уж очень горячишься; так мы,
пожалуй, и поругаемся после долгой разлуки!
А н н а П е т р i в н а. О чем это у вас тут спор?
Б є л ох в о с т о в. Об украинофильстве. Знаете, Мiсhel обнаруживает
положительные ораторские способности; только горяч, горяч: нужно еще
школы.
А н н а П е т р i в н а. Миша мой молодец! (Цiлує його). Да, голубчик,
пойди до батька и припиши непременно к дяде; зтим пренебрегать нельзя.
М и х а й л о. Для чого заставляєте ви мене пiдлещуватись? Я й думки не
маю служити, та ще по Петербургах.
А н н а П е т р i в н а. Вот зтой зксцентричности не люблю: там только
й делают карьеру... да еще при таких связях, - не правда ли, Nicolas?
Б є л о х в о с т о в. Certainement*. (*Безперечно (франц.).)
М и х а й л о. Хто за кар'єрою ганяється...
А н н а П е т р i в н а. Ну, вот, вот...
Б є л о х в о с т о в. Да вы, сherе soeur* (*Люба сестро (франц.)), не
наседайте! Уляжется!
М й х а й л о. По собi судиш?
Б є л о х в о с т о в. Ну, полно дуться; я нарочно подразнил. (Обнiма
його). Мы еще с тобою на зти темы почешем языки. Вот костюм зтот в деревне
- одобряю.
А н н а П е т р i в н а. Тоut a fait charmant!* (*Чудово! (Франц.))
В И Х I Д III
Тi ж i Жозефiна й Зiзi.
Ж о з е ф i н а. Маdаmе! С'еst imроssiblе аvес Zizi!* (*Мадам, Зiзi
просто неможлива (франц.))
А н н а П е т р i в н а. Ах, вечно с жалобами... Qu'est-ce qu'il y a
la?* (*Що там таке? (Франц.) )
Ж о з е ф i н а. ЕIIе mе gгоnde, еllе mе taquinе" (*Вона мене лає, вона
мене дражнить (франц.)).
А н н а П е т р i в н а. Vous еtes trор rudе, vоus mеmе!* (*Ви самi
надто суворi! (франц.))
М и х а й л о. Нi, мамо; Зiнька, як собака, лiзе у вiчi; до паскудства
розбещена!
А н н а П е т р i в н а. Что за выражения? Зiнька! Паскудство!
Б є л о х в о с т о в. Зiнька? С'еst joli!* (*Чудово! (Франц.))
М и х а й л о. Нехай буде й по-модньому - Зiзi, хоч, на мене, вона
бiльше пiдходить до зiнського щеняти; але ви придивiться краще, що це за
перекрутень? З неї вийде моральна калiка!
Б є л о х в о с т о в. С'еst trор fогt!* (*Це занадто! (Франц.)) Милый,
резвый ребенок, не больше!
А н н а П е т р i в н а (до Михайла). Оставь, пожа-луйста! Ты доведешь
меня до мигрени.
Зiзi проходить здаля.
Зизи, Зизи! Ступай сюда!
Зiзi пiдходить з опущеними очима.
А н н а П е т р i в н а. Что это ты творишь, дрянь? Чтобы я еще от
вашего братца выговоры получала?
Б є л о х в о с т о в. Ах, mа соusinе* (*Моя кузино (франц.)), не
обижайте моей крошечки! Ко мне, Зизюк, под мою защиту! Дядя в обиду не
даст!
З i з i (пiдбiгає до Бєлохвостова, плаксивим голосом). Она сама...
воображает много! Через... зтого урода достается только.
А н н а П е т р i в н а. Они меня cговорились уморить! Я слабонервная,
чувствительная - и вечно какие-либо дрязги! У меня голова не выдержит, -
чувствую, что сейчас начнется тик... Недоставало еще, чтобы из-за вас (до
Жозефiни) я слегла в постель! С пустяками в глаза лезет... Там, в
Швейцарии, коров доила, а здесь обижается, если ребенок что-нибудь скажет.
Жозефiна сумна; Зiзi пересмiюється з Бєлохвостовим i йдуть далi.
М й х а й л о. Ne vous chagrinez pas!* (*Не сумуйте! (Франц.))
А н н а П е т р i в н а. Пожалуйста, без трагедий! Скажешь Павлу, чтобы
сейчас пришел ко мне: у меня тик. Я такая слабонервная, чувствительная...
(Виходить).
Михайло пiдходить до Жозефiни й потiша її, проводячи по дорозi.
П а в л о (за вiкном). Ну, тепер - годi! Рушайте додому! Спасибi за
увагу й слухнянiсть!
В И Х I Д IV
Пашка i Михайло.
З школи виходять дiти з книжками, кунштуками* (*Кунштуки - малюнки. Тут
- абетка з кольоровими малюнками.); жарти i смiх стиха. Позаду кiлька
дорослих. Наостанцi Пашка.
С т а р ш i. Ну, не пустуйте! Це вам не вулиця, а панський садок!
Пашка входить i озирається кругом.
М и х а й л о (повернувся назад). Бiдна оця Жозефiна! Поневiряється на
чужинi, без язика, без мови. Всяке аж сiкається принизити, осмiяти; а
заступитись нема кому. I все ото гонить бiднiсть та доля щербата! А матiр
яка немилосердна, жорстока! Гидко й здумати! (Зуздрiв Пашку й хутко
пiдходить). А! Здрастуй, Пашко! I ти сюди прийшла? Яким способом? (Подає
руку).
П а ш к а. А вчитись до школи.
М и х а й л о. Хiба?
П а ш к а. Авжеж! Думаєте - стара?
М и х а й л о. Куди там! А тiльки здивувало мене, що ти нiчого перше не
казала, а це здумала.
П а ш к а. А що ж? Захотiлось вивчитись на гулянках читати, щоб i самiй
можна було бавитись отими книжечками, що ви приносили: такi занятнi та
втiшнi!
М и х а й л о. Добре, добре єси задумала. I вивчишся?
П а ш к а. А чому ж нi? Аби хiть.
М и х а й л о. А трудно здалося?
П а ш к а. Не так трудно, а якось нiяково з малими сидiти. От Варка
Горбанiвна перше ходила, то ще й проказує, аж соромно.
М и х а й л о. Пусте! Шкода, шкода, що я не знав:
я б зайшов сам проказати... А Катря де? Може, тут?
П а ш к а. Нi, вона дома; у неї мати чогось слабує, то нi на кого
кинути. А вона б охоча була вчитись, бо вже трохи й чита, - ще за батька
почала.
М и х а й л о. Ти б її, Парасю, серце, привела коли, то ми б разом i
вчилися.
П а ш к а. Добре. А що, вам подобається?
М и х а й л о. Кому ж вона не до вподоби? Дуже гарна та мила. Оченята,
брiвоньки - в свiтi нема!
П а ш к а. Чи ба, як у око впала! А от ви стережiться залицятись до
неї.
М и х а й л о. Або що? Хiба не можна любувати красою, тiшить серце
розмовонькою дiвочою?
П а ш к а. Та то, що у неї Дмитро є.
М и х а й л о. Хто ж це?
П а ш к а. Ковбань, парубок; годованцем був, а тепер сам хазяйнує. Вони
змалку з Катрею, як брат з сестрою: певно, швидко й поберуться. (Зiтхає).
М и х а й л о. Ну, то й щасти боже; а менi що до того?
П а ш к а. А то, що Дмитро дуже заздрiсний, завзятий i Катрю коха без
душi. (Зiтхає).
М и х а й л о. Про мене, Семене, аби я Йван!
П а ш к а. Так-то так! А як здиба вас з Катрею, то буде лихо.
М и х а й л о. Овва! Злякались!
П а ш к а. Нi, далебi, - вiн страшний!
М и х а й л о. Ти чорзна-що, Парасю, верзеш! Чого ж йому казитись? У
вас, як тiльки постояти з дiвчиною, побалакати, - то вже й язики чешете.
Хiба не можна чесно та мило бавити часу без усяких зальотiв? Хiба не можна
просто товаришувати, дружити, як людина з людиною, а треба конечне любощi
замiшати?
П а ш к а. Розказуйте, розказуйте! Так i повiрили! Щоб ото ваш брат
ходив до нашого так тiльки, аби час пробавити, а щоб про iнше й на думцi
не мав?! Ще парубок - може, а що пан - зроду!
М й х а й л о. Та я за панiв не обстоюю!.. Але, здається, я нiчим не
образив нiкого, а зо всiма вами щиро, як з рiвними.
П а шк а. Крий боже! За вас всi чисто... i Катря так, - боже! Питала
навiть, чого пана Михайла третiй день не видко?
М и х а й л о. Невже питала?
П а ш к а. I не раз. Та вас-таки, певно, в любистку купали, бо всi
дiвчата за вами аж-аж-аж! А Катрi й надто сподобались. Тiльки й мови, що
про вас...
М и х а й л о. Брешеш!
П а ш к а. Далебi!.. Ага!.. А чого почервонiли? А тiльки що казали!
(Смiється).
М и х а й л о. Де там почервонiв? Пустуєш! То у мене звичка така...
Адже, пам'ятаєш, як була маненькою у дворi та вмiстi гралися, то було
цукеру тобi вкраду, та зараз i пiймаюся: спитають тiльки, а я й спалахнув!
П а ш к а. Пам'ятаю, пам'ятаю - ви добрi були. Ну, прощавайте ж!
М и х а й л о. А ти куди тепер?
П а ш к а. Пiду до Катрi; може, витягну.
М и х а й л о. Пiди, голубко, та виклич гуляти. Сьогоднi ж недiля.
П а ш к а. Заманулося? Ну, добре, добре! (Вийшла).
М и х а й л о. Будь ласка!
В И Х I Д V
Михайло i Павло.
М и х а й л о (до себе). Жартiвлива, але щира. Тiльки, що вона
постерега? I чого я почервонiв, справдi? Чого я зрадiв так?
П а в л о (виходить до дивана). Михайло! Ти тут?! А чого ти не прийшов
допомогти?
М и х а й л о. Спiзнився купанням, а тут перебили ще нашi: кузен
Бiлохвост приїхав.
П а в л о. Ага! А я так натомився, що й рук не зведу. Дай тютюну!
М и х а й л о. Може, сигари хочеш? Добрi.
П а в л о. Цур їм, то панськi витребеньки! А менi не лишень мiцного;
якби махорки, то ще лучче!
М и х а й л о. А сигари - ласощi? (Подає тютюн).
П а в л о. Атож! Менi от треба затягтись мiцним чим, щоб у грудях
одлягло, бо переговоривсь; а вашому братовi, бiлоручцi, сигару в зуби для
того, щоб пахучим димом дурманить нерви та придумувати собi заласнi
картини та мрiї.
М и х а й л о. По-твоєму - кожна приятнiсть, кожна втiха, то трохи чи
не карна провиннiсть? Аж досадно, їй-богу!
П а в л о (закурює). А ти, мiй голубе, розкинь розумом, що кожна така
приятнiсть для одного коштує неприятностi для багатьох.
М и х а й л о. А! La proprilete c'est le volt?* (*Власнiсть - це
крадiжка (Прудон) (франц.).) Чули! Не згоден: довго ще вона свiт
пiдпиратиме, та й хто його вiда, коли її знищать? Егоїзм - пiдвалина
усьому; треба його тiльки направляти добре та викохати в противагу йому
другу силу не меншу - любов!
П а в л о. Ф'ю! Ф'ю! Уже окульбачив свого Пегаса, сiв на кохання?
М и х а й л о. А що? Може, зречешся од цiї сили?
П а в л о. Хто каже? Тiльки у здорових людей вона єсть присмака до
приязнi, до спiлки, що зв'язує людей ради вищих пориваннiв, ради дiла, а
ви, пани, покладаєте на це дiло життя, i як не заноситесь в хмари - своїми
iдеями, своїми замiрами народовi послужити, а все оте зложите перед першою
спiдницею.
М и х а й л о. Ти дуже гостро судиш: не всiх же рiвняти до розбещених
лодарiв, золотих ласунiв? Так би прийшлось i вiру в чоловiка згубити!
П а в л о. Та от... вибач на словi, хоч би запитати й тебе: чого ти
став учащати на вулицю?
М и х а й л о (змiшавшись). Що ж, ти й про мене?.. Я тобi, Павло, не
дав приводу мене кривдити.
П а в л о. I в думцi не маю, а все ж таки я б обачнiш поступовувавсь...
М и х а й л о. Як? Що на вулицю ходжу? Так ти навiть проти єднання з
народом? Небезпешно, значить, з ним знатись, споучати його, хоч би
етнографiї ради...
П а в л о. Яка там етнографiя! Чого лукавиш? Спiднички тягнуть... Ти ж
менi недарма живописав якусь Катрю поетичними кольорами!
М и х а й л о. Не ждав я, щоб ти мене за бидло вважав!
П а в л о. Не за бидло... а тiльки я добре знаю вашi ледачi нерви: отак
вразить яке-небудь свiже личико - ви зараз i ну упадати, залицятись - така
вже ваша вдача... Панича ж порива поезiя, примха, а дiвча молоде, дивись,
- i пiдбите навiки.
М и х а й л о. Тiльки подлячi ледаща здатнi на те! Павло, не зневажай
мене; я б себе сам зненавидiв, коли б таку думку мав!
П а в л о. Вiрно: навмисно ти паскудства не зробиш; але, запалившись,
стратиш розум в загарi...* (*Загар, загара - запал, пристрасть.)
М и х а й л о. Нiколи в свiтi! Будь я проклят всiма, хто менi дорогий!
П а в л о. Дай боже! Але все [ж] краще не грай з вогнем, не дратуй нi
своїх, нi чужих нервiв... щоб, бува, несподiвано не закiнчити своєї справи
мерзотою...
М и х а й л о (ображено). Значить, я на мерзоту здатний? З доброю шаною
ти на мене дивишся! Спасибi!!
П а в л о (тисне руку Михайлу). Не сердься, друже: я тебе люблю за твоє
серце чуле та добре; але воно й надто м'яке. Для того-то й кажу:
стережись!
В И Х I Д VI
Тi ж i Аннушка.
А н н у ш к а (вбiга). Павло Платонович! Гдьо ви? (Побачивши Михайла).
Ах, як я спужалась!
М и х а й л о. А ви не пужайтесь, щоб, бува, вави не було.
А н н у ш к а. Надсмєшники!
П а в л о. Чого там мене треба?
А н н у ш к а. В барине тiк. Просють, щоб сю минуту прийшли.
М и х а й л о. Що се ти вигадала "тiк"?
А н н у ш к а. Звьосно: галава балить.
П а в л о. А! Не люблю я з цими слабими панiями возжатись!
А н н у ш к а. Просють очiнно, штоб зараз, пущай безпрiмьонно.
П а в л о (з досадою). Та пiду вже! (Iде).
М и х а й л о. Не ламай, будь ласка, хоч при менi язика по-собачому!
А н н у ш к а. Я не виноватая, што мiньо по-благородному грамотi
вивчено. З мiньо так требують... Ви мене вчiть (манiриться), то я вже буду
як слiд, по-мужичому, коли вам хочеться...
М и х а й л о. Хочеться? Цигане, цигане, якої ти вiри? А якої тобi
треба?
А н н у ш к а. На вас не догодиш.
М и х а й л о. А ти лучче i не догоджай всякому.
А н н у ш к а. Не всякому, а вам тольки. (Наближається, заграє).
Забули?
М и х а й л о. Ну, про мене i далi посунеш: минулося! Мене нудить од
таких лакузованих перевертнiв.
А н н у ш к а (образилась). Куди ж нам? Певно, з мужичкою якою
знюхались! (Iде). Посмотримо!!
М и х а й л о. От, освiта лакейська яких покручiв робить! З якого боку
не глянь - паскудство. Але й Павло крайнiй песимiст! У всякiй мализнi
бачить злочинства! Та так же й жити не можна?.. Пiти ще приготувати набої:
може, качок на Росi здибаю. (Iде до офiцини).
В И Х I Д VII
Iван Андрiйович i Шльома входять з бокової дорiжки.
I в а н А н д р i й о в и ч (в халатi, з люлькою, все пихтить). Так
трудно, кажеш, вiддати пшеницю за десятий?
Ш л ь о м а. Ох, вельможний пане, трудно! Такий тепер народ, такий!..
Тiльки плюнеш - далебi, так!
I в а н А н д р i й о в и ч. Що ж вони, каторжнi, кажуть?
Ш л ь о м а. Та кажуть, - пан з нас iз жили тягне, а йому ще хоцетьця
олiю видушити! Гвульт! Не пiдемо, та й уже! У нас, спасибi боговi та
царевi, свої надiли єсть, буде коло цого поратись, а пан нехай свого сам
жне! Минулись тi роки, що розпирали боки!
I в а н А н д р i й о в и ч. Ач, гадюки! Це бунт! От випустили на волю
гайдамак! Ти менi приготуй кiлька свiдкiв, то я до станового бумагу:
покажу їм, скручу!
Ш л ь о м а. Щоб гiрше не вийшло! Жнаєте шьо, вельможний пане? Краще їх
прикрутiть ж толокою. Якшьо пан заборонить проганяти товар через скарбове
толока, то їм нiкуди буде й ж хати випхнутись.
I в а н А н д р i й о в и ч. А що думаєш? Нехай пасуть, проклятi, по
своїй пшеницi!
Ш л ь о м а. А пан тодi що скаже, то й мусять. Поки, вельможний пане,
отого хлопа не взяв у лещатах, то вiн, вибачайте, як швиню борсається; а
як його з чуприном тримаєсь, то воно робиться, жвиняйте, таке мняке, як
вiск; хоч до рани клади!
I в а н А н д р i й о в и ч. Добре, добре, Шльомо! Перекажеш вiд мене
це Степану. О, ти в мене добрий зух!
Ш л ь о м а. Жартує пан. А я таки, правду казати, жнаю, як того хлопа
обiйти; раз у раз ж ним у корчма гешефти ружнi веду; то треба - хитро. От
я вельможному пану скажу, що як їх прикрутити добре штрапами та толокою,
то можна буде отi кучугури з пiском їм слiчно* (*Слiчно - гарно
(польськ.).) продати, взяти гiт* (*Гiт - хорошi (евр. з нiм.).) грошi!
Хе-хе-хе!
II в а н А н д р i й о в и ч. О? Оце б штука була дуже ползительна. Ти,
Шльомо, розкинь тут своїм жидiвським розумом, то будеш мати десять
процентiв.
Ш л ь о м а. Цц-цц-цц! Далiбуг, антик буде! Тiльки, пане, коли б нам не
пошкодив навчитель.
I в а н А н д р i й о в и ч. Який? Оцей кудлатий Павло?
Ш л ь о м а. Вiн. Часом бачу - на вулицi шепоче, а то й коло корчма...
Воно розтлумаче, то й буде ферфал мiт ганцен* (*Ферфал мiт ганцен -
пропала вся... (євр. з нiм.).) постройка.
I в а н А н д р i й о в и ч. Доброго гостя привезла нам панi!
Одгодували, а вiн так дякує! От якби накрити, велике б спасибi було!
Безштанько чортовий! Се вiн, се його дiло i за жнива; люде були як люде, а
тут, дивись, - сколотились!
Ш л ь о м а. Шьо мужик? - клямка, кавалок жалiзо, а його вчать!
I в а н А н д р i й о в и ч. Треба цiй школi кiнець положити: годi
iграшок!.. А що, як нащот грошей?
Ш л ь о м а. Ох, таке тепер на свiтi, цур йому! Нiхто нiкому не вiре...
цц-цц-цц! Далiбуг!
Панi з Павлом проходять мляво через кiн. Iван Андрiйович з Шльомою
одходять далi i жваво балакають.
В И Х I Д VIII
Iван Андрiйович, Анна Петрiвна, Павло i Жозефiна.
А н н а П е т р i в н а. Така тоска, нудота... нерви розбитi. Тiльки ви
менi хоч трохи помагаєте; хоч почитаєте, слово розумне почую...
П а в л о. Вам би краще було тiльки перележати в покої, а ви
шпацiруєте.
А н н а П е т р i в н а. Чисте повiтря... Там от в холодку приляжу.
Прочитайте що-небудь! Взяли Авдєева "Подводный камень"?
П а в л о. Та взяв. (Набiк). От причепилась потороча!
Проходять далi.
I в а н А н д р i й о в и ч (до Шльоми). Так поїдь-таки, поїдь,
розстарайся, бо менi аж-аж треба!
Ш л ь о м а. Слухаю, пане! (Пiшов).
Жозефiна виходить з другого боку, смутна.
I в а н А н д р i й о в и ч (зуздрiвши). А! Мамзель! Мамзель!
Ж о з е ф i н а. Ах, се фi сама!.. Я шкаль madamе.
I в а н А н д р i й о в и ч. Чого ви такi смутнi? Ходiть побалакаємо!
Ж о з е ф i н а. Qu'est-ce-que c'est!* (*Що означає (франц.)) баляка?
Iван Андрiйович. Хе-хе-хе! Парле... парле...
Ж о з е ф i н а. Оui? Баляке?
I в а н А н д р i й о в и ч. Та йдiть-бо, сядемо тут та гарненько,
любенько i поговоримо.
Ж о з е ф i н а. Мне не мошна... очень трудно, Ьiеп difficile...*
(*Дуже важко (франц.).)
I в а н А н д р i й о в и ч. Чого там трудно? Ви не лякайтесь;
потрошку...
Ж о з е ф i н а. Нет трошка... моя трошка не може.
I в а н А н д р i й о в и ч. О, бодай вас!.. А як же? Ось сiдайте!
Сiдають на деревi.
Якi в вас славнi ручки!
Входить Харлампiй i крадеться тихо.
Ж о з е ф i н а (не дає руки). М-eur, vous mе faites des compliments?*
(*Пане, ви кажете менi комплiменти? (Франц,))
I в а н А н д р i й о в и ч. I очки славнi... чим ви їх закаляли?
Ж о з е ф i н а. Соmment?* (*Як? (Франц.).)
Iван Андрiйович. А подивiться, якi чорнi! (Хоче обняти).
Харлампiй кашляв.
Ж о з е ф i н а (встає). Я так не хотiль! Lissez moi franquille!*
(*Дайте менi спокiй (франц.).)
В И Х I Д IX
Тi ж i Харлампiй.
I в а н А н д р i й о в и ч (з досадою). Чого тобi треба?
Жозефiна хутко пiшла.
Х а р л а м п i й. Та там, вельможний пане, люде прийшли.
I в а н А н д р i й о в и ч. А чого їм?
Х а р л а м п i й. Загнали на спашу гусей, чи що.
I в а н А н д р i й о в и ч. Ага! Побалакаємо, побалакаємо, голубчики,
лебедики!
Пiшли.
В И Х I Д Х
Пашка i Катря виходять з кiнця кону по той бiк баркану.
К а т р я (зупинившись коло хвiртки). Ну, iди ж ти, а я тут почекаю.
П а ш к а. Ходiм разом.
К а т р я. Не пiду.
П а ш к а. Чому? Туди всi ходять; он до того будинку: там i школа.
К а т р я. Я й тут постою.
П а ш к а. Чого ти боїшся? Не вкусить. От розкажеш i за матiр - чим i
як слаба.
К а т р я. Та про це дiло, то, може б, до знахарки краще...
П а ш к а. То таки лiкар, вчений, а то... Он i люде всi дякують, що
пособля.
К а т р я. Та я тим тебе i послухала, що ти про матiр нагадала, а сама
б зроду не насмiлилась...
П а ш к а. То й добре: от i за матiр порадимось, i прогуляємось до
Росi, бо ти все дома та дома, - аж занидiла.
К а т р я. Гуляти - то дарма; а от лiкар чи й пiде? Ми бiднi...
П а ш к а. Що ти? Вiн такий добрий; до самого найбiднiшого пiде; коло
слабого аж упада, а як той не слуха, чи з'їсть, що не велене, - то й вилає
добре!
К а т р я. Вiн сам тут сидить? Чи й...
П а ш к а (пiдморгує). Там i панич.
К а т р я. Геть!
П а щ к а. Та ну, справдi, ходiм! Адже ти хотiла й до школи ходити i
про Михайла питала, що не видко, а тепер затялась!
К а т р я. Та ти мене й тодi на вулицю потягла i тепер...
П а ш к а. А може, скажеш, Михайло не гарний?
К а т р я. То що?
П а ш к а. Як одягне жупан, та дорогим поясом пiдпережеться, та сиву
шапку набакир, -i очi б видивилась! Куди нашим парубкам до його! Вид
бiленький, вус чорненький, брови на шнурочку!
К а т р я (засоромившись). Та годi вже! Чи так закохалася!
П а ш к а. Хто б говорив?.. У самої тьохкає, а вона на другу!
К а т р я. Отакої!
П а ш к а. Такої ж! А як загра на гармонiку, то аж душу тягне: часом i
плакать хочеться, а часом так весело серце заб'ється, що й господи!
К а т р я. Вiн i спiва славно, голосно так та чуло; та все наших
пiсень, тiльки таких, що я й не знаю... слухала б i не наслухалась!
П а ш к а. Бач, для тебе й спiвав!
К а т р я. Чого для мене? Так прийшлось. Знаєш, я боялась перше i слово
промовити з паничем, а вiн - нiчого, зовсiм простий, ласкавий: розказує
таке все цiкаве, а часом смiшне, i так звичайно, з великою шаною... Я
потроху розбалакалась, як з парубком, та аж злякалася.
П а ш к а. Чого? Ото дурна! (Засмiялась).
К а т р я. Е, тобi смiшки, нiчого, бо змалку до панiв призвичаєна, - у
дворi була.
П а ш к а. Такi ж люде. Ну, ходiм же, ходiм! Чого ми будемо тини
пiдпирати, коло хвiртки стояти? (Тягне Катрю за рукав у садок).
К а т р я (озираючись). Як тут славно! Квiтки якi хорошi, дух такий...
П а ш к а. Хiба ти нiколи не була?
К а т р я. Нi, вперше. А то куди отi широкi стежечки?
П а ш к а. До горниць, до ставка. Хочеш - я тебе кругом обведу?
К а т р я. Нi, нi, не хочу. На мене й без того якийсь ляк напав...
неначе порвалося що, як переступила порога: так серце щось здавило, мов
руками, аж защемiло всерединi... Ходiм звiдси мерщi, бо мене чогось i сум,
i страх огорта... краще другим разом.
П а ш к а. Вигадай ще!
В И Х I Д XI
Михайло, Катря i Пашка.
М и х а й л о (виходить з рушницею на гонок). Тiбора!! Тiбора!! Iсi! I
де вона забiгла? Зiпсують чисто собаку! (Зуздрiвши дiвчат). А!!
Здоровенькi! (Пiдходить, подає руки). Спасибi, що прийшли.
... ... ... Продолжение "Не судилось (Панське болото)" Вы можете прочитать здесь Читать целиком |