Вход    
Логин 
Пароль 
Регистрация  
 
Блоги   
Демотиваторы 
Картинки, приколы 
Книги   
Проза и поэзия 
Старинные 
Приключения 
Фантастика 
История 
Детективы 
Культура 
Научные 
Анекдоты   
Лучшие 
Новые 
Самые короткие 
Рубрикатор 
Персонажи
Новые русские
Студенты
Компьютерные
Вовочка, про школу
Семейные
Армия, милиция, ГАИ
Остальные
Истории   
Лучшие 
Новые 
Самые короткие 
Рубрикатор 
Авто
Армия
Врачи и больные
Дети
Женщины
Животные
Национальности
Отношения
Притчи
Работа
Разное
Семья
Студенты
Стихи   
Лучшие 
Новые 
Самые короткие 
Рубрикатор 
Иронические
Непристойные
Афоризмы   
Лучшие 
Новые 
Самые короткие 
Рефераты   
Безопасность жизнедеятельности 
Биографии 
Биология и химия 
География 
Иностранный язык 
Информатика и программирование 
История 
История техники 
Краткое содержание произведений 
Культура и искусство 
Литература  
Математика 
Медицина и здоровье 
Менеджмент и маркетинг 
Москвоведение 
Музыка 
Наука и техника 
Новейшая история 
Промышленность 
Психология и педагогика 
Реклама 
Религия и мифология 
Сексология 
СМИ 
Физкультура и спорт 
Философия 
Экология 
Экономика 
Юриспруденция 
Языкознание 
Другое 
Новости   
Новости культуры 
 
Рассылка   
e-mail 
Рассылка 'Лучшие анекдоты и афоризмы от IPages'
Главная Поиск Форум

Михайло Старицкий - Старицкий - Не судилось (Панське болото)

Проза и поэзия >> Литература ближнего зарубежья >> Украинская литература >> Современная украинская проза >> Михайло Старицкий
Хороший Средний Плохой    Скачать в архиве Скачать 
Читать целиком
Михайло Старицький. Не судилось (Панське болото)

------------------------------------------------------------------------

Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"

OCR: Евгений Васильев

Для украинских литер использованы обозначения:

Є, є - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)

Ї, ї - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)

I,i (укр) = I,i (лат)

------------------------------------------------------------------------



    Високоповажному артистовi

    Миколi Карповичу Садовському

    присвячує автор


    Драма в 5 дiях


    ДIЙОВI ЛЮДЕ:


    I в а н А н д р i й о в и ч Л я ш е н к о - 60 лiт, багатий пан, але зовсiм простий; iначе говорить не може, як по-українськи.

    А н н а П е т р i в н а - 40 лiт, його жiнка; закида часом по-українськи, моди ради.

    Н и к о л а й С т е п а н о в и ч Б є л о х в о с т о в - кузен Ляшенчихи, ЗО лiт; фатуватий.

    З i з i - дочка Ляшенкiв; манiрне дiвча, 13 лiт.

    М и х а й л о - син їх, 22-х лiт, студент; чистюк i джигун.

    П а в л о Ч у б а н ь - його товариш, 25 лiт; уже лiкар. Бiдна одiж.

    Ж о з е ф i н а - швейцарка, учителька.

    К а т р я Д з в о н а р i в н а - дiвчина молода, селянка.

    Г о р п и н а Д з в о н а р и х а - її мати, недужа й слаба.

    Д м и т р о К о в б а н ь - парубок, годованець Дзвонарiв.

    П а ш к а - подруга Катрi.

    С т е п а н и д а - покритка, п'яничка й плетуха.

    Ш л ь о м а - жид, орендар.

    Х а р л а м п i й - старий лакей.

    А н н у ш к а - покоївка; вертка на всi заставки.

    С е л я н е, с о ц ь к i, п а р у б к и, д i в ч а т а, д в о р о в i.


    Дiється на правiм березi Днiпра, з початку 60-х рокiв.


    Мiж 1-ю i 2-ю дiєю мина два тижнi; мiж 2-ю i 3-ю - мiсяць; мiж 3-ю i 4-ю - два мiсяцi.


    ДIЯ ПЕРША


    Панський садок. Налiво вiд слухачiв - стiна офiцини; вiкна й дверi з ганком виходять в садок. Направо чверть кону впродовж огороджено барканом з хвiрткою; за барканом - вулиця. Просто - дорiжки, луговина, дерева; мiж дерев далi блищить став, а з-за його визира панський будинок.


    В И Х I Д I


    Михайло, розкiшне по-українськи одягнений, лежить без жупана; далi на луговинi Жозефiна i Зiзi гуляють в м'яча.


    М и х а й л о (курить сигару). Славно покачатись на травi пiсля купання i затягтись сигарою! Чорт його зна, якось мене лiнощi обсiли: сьогоднi уже й до школи не пiшов. (Потягається). Та з цiєю дрiбнотою нудно й воловодитись... тiльки Павло й зможе!

    Г о л о с и (за вiкном). Ос-са! Рос-са! Кос-са! Нос-са!

    П а в л о (за вiкном). Ну, тепер разом, швидче, не зупиняючись.

    Г о л о с и (за вiкном). Оса! Роса! Коса! Носа!

    М и х а й л о. Товчи, товчи! А я полежу та понiжусь: тут у холодку так славно! Вiтрець подиха; пахощами якимись тягне, - здається, липа розцвiла. Читати навiть не хочеться: отак би лежав, затопивши очi у те сине море блакитi, та зорив би за хмариною.

    З i з i (здалека). Тiбора! Тiбора! Пiль!!

    Ж о з е ф i н а. Ту-бо! Ту-бо! Laissez non mouchojr* (*Лишiть мою хустку (франц.).). Вi не карош!

    З i з i. Ха-ха-ха-ха!! Пиль, пиль! Рви его, рви!

    Ж о з е ф i н а. Вi не рвi!

    М и х а й л о. Не руш собаки! Лиши менi зараз!

    З i з i. Так й послушала! Тибора, иси, иси! (Бiга, трiпле платок, а собака рве).

    М и х а й л о. Лиши, кажу! А то встану та вуха намну!

    З i з i. Попробуй! Я маме скажу! Мужик!

    М и х а й л о. Чекай же! (Устає).


    Зiзi тiка; за нею спiшить Жозефiна.


    Як розпустилась! Ну, я з матiр'ю побалакаю про тебе! (Знов лягає).

    П а в л о (з-за вiкна). А це коло бича - обiд, бачите? То вимовляється - р-р-р-р! Кажiть!

    Г о л о с и. Р-р-р-р! Р-р-р-р! Р-р-р-р!

    М и х а й л о. I не обридне йому? Уже я б такий, щоб i обiдати, а вiн таки працює. Усе за дiлом якимсь. На вулицю ледве затяг, та й то вже етнографiї ради... А яка хороша Катря Дзвонарiвна, таки просто i мiж паннами красунею була б, та й годi! Очi - карi, але глибокi, темнi; а погляд - такий милий, лагiдний, любий, що аж пронизує душу тихим променем... Тiльки мiж брiвок рисочка; вона надає i якусь думнiсть личеньку, i якусь силу вдачi. Щось оце не було її; треба б довiдатись через Пашку.


    В И Х I Д II


    Анна Петрiвна пiд руку з Бєлохвостовим.


    А н н а П е т р i в н а (до Бєлохвостова). Я тебя непременно с ним познакомлю. Он оригинал большой; знаешь, из зтих новых.

    Б є л о х в о с т о в. Ну, уволь, ma chere* (*Моя люба (франц.).); я этих новых терпеть не могу; занесет гиль, а попробуй возражать - сейчас подлецом выругает.

    А н н а П е т р i в н а. Ну нет; m-eur Поль очень умный й честный, нетронутая такая натура. Michel! Где твой Павло?

    М и х а й л о (схоплюється). А, мама! Микола! (Цiлує у матерi руку, а з Миколою обнiмається). Павло ще й досi з школярами у офiцинах там.

    А н н а П е т р i в н а. Я пойду позову его. (Iде на гайок, зазира i вступа в хату).

    М и х а й л о. Ну, Миколо, давно ми з тобою бачились!

    Б є л о х в о с т о в. Давно, давно. Поздравить можно с окончанием университета?

    М и х а й л о. Ще не зовсiм.

    Б є л о х в о с т о в. Передержка или диссертация только?

    М и х а й л о. Дисертацiя.

    Б є л о х в о с т о в. Молодец! Ну, куда ж после направишь стопы? На коронную или на ораторскую трибуну?

    М й х а й л о. Нi туди, нi туди.

    Б є л о х в о с т о в. Как так? Свободным художником? Sans profession?* (*Без певного фаху (франц.).)

    М и х а й л о. Sans profession!

    Б є л о х в о с т о в. Понимаю: отдохнуть желаем, пожуировать?

    М и х а й л о. Нi од кого не залежать, а працювати там, де менi мило, - на користь народовi!

    Б є л о х в о с т о в. А! Ты хлопоман еn forme?* (*Справжнiй, формений (франц.).) У вас там других диалектов, кроме вашего выдуманного, не допускается?

    М и х а й л о. Видуманий? Для неука дуже легкий спосiб зрiкатись: не бачив Америки - значить, нема, не чув про Канта - значить, вигадали! Розмовлять на другiй мовi з тобою не буду; не для того, що не вмiю, бо ми руську лiтературу незгiрш вашого проковтнули, а для того, що не хочу потурати твоїй писi! Живеш в Українi, то знай її й мову!

    Б є л о х в о с т о в. Очень укорительно, но не вразумительно. Рremierement* (*По-перше (франц.).), с пейзанами в философские дебаты я не вступаю; лексикон с ними очень короток: личные объяснения все исчерпываются лишь просьбою об отмене штрафов. Secondement:* (*По-друге (франц.).). кормление от земли не обязывает меня, надеюсь, обратиться в дохристианского дикаря для поклонения ей, как богине. И, наконец, в-трєгьих, я - за культуру. Циви-ли-за-ция, civilisation, mon cher* (*Цивiлiзацiя, мiй любий (франц.).), приводит все языки к одному знаменателю, то есть к такому, в котором все остальные будут содержаться. А ваш украинофильский идеал подходит, кажется, к идеалу рака. С'еst le mot!* (*Оце слушний вираз (франц.).).

    М и х а й л о. Стара байка! Хто тобi казав, що ми бажаємо вернутись назад? Брехня, ваше-цi, проше: я стою бiльш за просвiту, нiж ти! У вас тiльки накрадено високих слiв: "цивилизация", "культура", "общечеловеческие интересы"! Ти за цiвiлiзацiю - на словах, а в серцi її ненавидиш, бо з нею непевнi будуть штрапи! Чи буде колись одна мова, чи нi - про те не нам знати, а от, що всякий примус, всяке руйнування природи ради переробу її пiд один аршин - вадить i кравцевi, i сукнi, - то це кожному звiсно. Кожному народовi бажається виробити собi такi форми, у яких йому найпридобнiше. Кожному народовi у своїй власнiй одежi найвiльнiше, найзручнiше поводитись: то що й казати про мову? Ви порвали з народом; а ми стоїмо за освiту меншого брата, за народне щастя, за правду!

    Б є л о х в о с т о в. Однако ты красноречив. Je te feliete* (*Я тебе вiтаю (франц.).) - прелестный будешь адвокат, хотя я и не все понимаю в твоей тираде.

    М и х а й л о. Ви всi вихваляєтесь любовiю до всього люду, - брехня це, лукава брехня. Ви й отечества не любите, коли не можете любити своєї родини! Тiльки себе самих любите, а одбрiхуєтесь, що - цiлий свiт.

    А н н а П е т р i в н а (виходить з офiцини; до Павла). Кiнчайте-бо швидче з дiтьми та йдiть до йас!

    Б є л о х в о с т о в. Ну, мой друг, ты уж очень горячишься; так мы, пожалуй, и поругаемся после долгой разлуки!

    А н н а П е т р i в н а. О чем это у вас тут спор?

    Б є л ох в о с т о в. Об украинофильстве. Знаете, Мiсhel обнаруживает положительные ораторские способности; только горяч, горяч: нужно еще школы.

    А н н а П е т р i в н а. Миша мой молодец! (Цiлує його). Да, голубчик, пойди до батька и припиши непременно к дяде; зтим пренебрегать нельзя.

    М и х а й л о. Для чого заставляєте ви мене пiдлещуватись? Я й думки не маю служити, та ще по Петербургах.

    А н н а П е т р i в н а. Вот зтой зксцентричности не люблю: там только й делают карьеру... да еще при таких связях, - не правда ли, Nicolas?

    Б є л о х в о с т о в. Certainement*. (*Безперечно (франц.).)

    М и х а й л о. Хто за кар'єрою ганяється...

    А н н а П е т р i в н а. Ну, вот, вот...

    Б є л о х в о с т о в. Да вы, сherе soeur* (*Люба сестро (франц.)), не наседайте! Уляжется!

    М й х а й л о. По собi судиш?

    Б є л о х в о с т о в. Ну, полно дуться; я нарочно подразнил. (Обнiма його). Мы еще с тобою на зти темы почешем языки. Вот костюм зтот в деревне - одобряю.

    А н н а П е т р i в н а. Тоut a fait charmant!* (*Чудово! (Франц.))


    В И Х I Д III


    Тi ж i Жозефiна й Зiзi.


    Ж о з е ф i н а. Маdаmе! С'еst imроssiblе аvес Zizi!* (*Мадам, Зiзi просто неможлива (франц.))

    А н н а П е т р i в н а. Ах, вечно с жалобами... Qu'est-ce qu'il y a la?* (*Що там таке? (Франц.) )

    Ж о з е ф i н а. ЕIIе mе gгоnde, еllе mе taquinе" (*Вона мене лає, вона мене дражнить (франц.)).

    А н н а П е т р i в н а. Vous еtes trор rudе, vоus mеmе!* (*Ви самi надто суворi! (франц.))

    М и х а й л о. Нi, мамо; Зiнька, як собака, лiзе у вiчi; до паскудства розбещена!

    А н н а П е т р i в н а. Что за выражения? Зiнька! Паскудство!

    Б є л о х в о с т о в. Зiнька? С'еst joli!* (*Чудово! (Франц.))

    М и х а й л о. Нехай буде й по-модньому - Зiзi, хоч, на мене, вона бiльше пiдходить до зiнського щеняти; але ви придивiться краще, що це за перекрутень? З неї вийде моральна калiка!

    Б є л о х в о с т о в. С'еst trор fогt!* (*Це занадто! (Франц.)) Милый, резвый ребенок, не больше!

    А н н а П е т р i в н а (до Михайла). Оставь, пожа-луйста! Ты доведешь меня до мигрени.


    Зiзi проходить здаля.


    Зизи, Зизи! Ступай сюда!


    Зiзi пiдходить з опущеними очима.


    А н н а П е т р i в н а. Что это ты творишь, дрянь? Чтобы я еще от вашего братца выговоры получала?

    Б є л о х в о с т о в. Ах, mа соusinе* (*Моя кузино (франц.)), не обижайте моей крошечки! Ко мне, Зизюк, под мою защиту! Дядя в обиду не даст!

    З i з i (пiдбiгає до Бєлохвостова, плаксивим голосом). Она сама... воображает много! Через... зтого урода достается только.

    А н н а П е т р i в н а. Они меня cговорились уморить! Я слабонервная, чувствительная - и вечно какие-либо дрязги! У меня голова не выдержит, - чувствую, что сейчас начнется тик... Недоставало еще, чтобы из-за вас (до Жозефiни) я слегла в постель! С пустяками в глаза лезет... Там, в Швейцарии, коров доила, а здесь обижается, если ребенок что-нибудь скажет.


    Жозефiна сумна; Зiзi пересмiюється з Бєлохвостовим i йдуть далi.


    М й х а й л о. Ne vous chagrinez pas!* (*Не сумуйте! (Франц.))

    А н н а П е т р i в н а. Пожалуйста, без трагедий! Скажешь Павлу, чтобы сейчас пришел ко мне: у меня тик. Я такая слабонервная, чувствительная... (Виходить).


    Михайло пiдходить до Жозефiни й потiша її, проводячи по дорозi.


    П а в л о (за вiкном). Ну, тепер - годi! Рушайте додому! Спасибi за увагу й слухнянiсть!


    В И Х I Д IV


    Пашка i Михайло.


    З школи виходять дiти з книжками, кунштуками* (*Кунштуки - малюнки. Тут - абетка з кольоровими малюнками.); жарти i смiх стиха. Позаду кiлька дорослих. Наостанцi Пашка.


    С т а р ш i. Ну, не пустуйте! Це вам не вулиця, а панський садок!


    Пашка входить i озирається кругом.


    М и х а й л о (повернувся назад). Бiдна оця Жозефiна! Поневiряється на чужинi, без язика, без мови. Всяке аж сiкається принизити, осмiяти; а заступитись нема кому. I все ото гонить бiднiсть та доля щербата! А матiр яка немилосердна, жорстока! Гидко й здумати! (Зуздрiв Пашку й хутко пiдходить). А! Здрастуй, Пашко! I ти сюди прийшла? Яким способом? (Подає руку).

    П а ш к а. А вчитись до школи.

    М и х а й л о. Хiба?

    П а ш к а. Авжеж! Думаєте - стара?

    М и х а й л о. Куди там! А тiльки здивувало мене, що ти нiчого перше не казала, а це здумала.

    П а ш к а. А що ж? Захотiлось вивчитись на гулянках читати, щоб i самiй можна було бавитись отими книжечками, що ви приносили: такi занятнi та втiшнi!

    М и х а й л о. Добре, добре єси задумала. I вивчишся?

    П а ш к а. А чому ж нi? Аби хiть.

    М и х а й л о. А трудно здалося?

    П а ш к а. Не так трудно, а якось нiяково з малими сидiти. От Варка Горбанiвна перше ходила, то ще й проказує, аж соромно.

    М и х а й л о. Пусте! Шкода, шкода, що я не знав:

    я б зайшов сам проказати... А Катря де? Може, тут?

    П а ш к а. Нi, вона дома; у неї мати чогось слабує, то нi на кого кинути. А вона б охоча була вчитись, бо вже трохи й чита, - ще за батька почала.

    М и х а й л о. Ти б її, Парасю, серце, привела коли, то ми б разом i вчилися.

    П а ш к а. Добре. А що, вам подобається?

    М и х а й л о. Кому ж вона не до вподоби? Дуже гарна та мила. Оченята, брiвоньки - в свiтi нема!

    П а ш к а. Чи ба, як у око впала! А от ви стережiться залицятись до неї.

    М и х а й л о. Або що? Хiба не можна любувати красою, тiшить серце розмовонькою дiвочою?


    П а ш к а. Та то, що у неї Дмитро є.

    М и х а й л о. Хто ж це?

    П а ш к а. Ковбань, парубок; годованцем був, а тепер сам хазяйнує. Вони змалку з Катрею, як брат з сестрою: певно, швидко й поберуться. (Зiтхає).

    М и х а й л о. Ну, то й щасти боже; а менi що до того?

    П а ш к а. А то, що Дмитро дуже заздрiсний, завзятий i Катрю коха без душi. (Зiтхає).

    М и х а й л о. Про мене, Семене, аби я Йван!

    П а ш к а. Так-то так! А як здиба вас з Катрею, то буде лихо.

    М и х а й л о. Овва! Злякались!

    П а ш к а. Нi, далебi, - вiн страшний!

    М и х а й л о. Ти чорзна-що, Парасю, верзеш! Чого ж йому казитись? У вас, як тiльки постояти з дiвчиною, побалакати, - то вже й язики чешете. Хiба не можна чесно та мило бавити часу без усяких зальотiв? Хiба не можна просто товаришувати, дружити, як людина з людиною, а треба конечне любощi замiшати?

    П а ш к а. Розказуйте, розказуйте! Так i повiрили! Щоб ото ваш брат ходив до нашого так тiльки, аби час пробавити, а щоб про iнше й на думцi не мав?! Ще парубок - може, а що пан - зроду!

    М й х а й л о. Та я за панiв не обстоюю!.. Але, здається, я нiчим не образив нiкого, а зо всiма вами щиро, як з рiвними.

    П а шк а. Крий боже! За вас всi чисто... i Катря так, - боже! Питала навiть, чого пана Михайла третiй день не видко?

    М и х а й л о. Невже питала?

    П а ш к а. I не раз. Та вас-таки, певно, в любистку купали, бо всi дiвчата за вами аж-аж-аж! А Катрi й надто сподобались. Тiльки й мови, що про вас...

    М и х а й л о. Брешеш!

    П а ш к а. Далебi!.. Ага!.. А чого почервонiли? А тiльки що казали! (Смiється).

    М и х а й л о. Де там почервонiв? Пустуєш! То у мене звичка така... Адже, пам'ятаєш, як була маненькою у дворi та вмiстi гралися, то було цукеру тобi вкраду, та зараз i пiймаюся: спитають тiльки, а я й спалахнув!

    П а ш к а. Пам'ятаю, пам'ятаю - ви добрi були. Ну, прощавайте ж!

    М и х а й л о. А ти куди тепер?

    П а ш к а. Пiду до Катрi; може, витягну.

    М и х а й л о. Пiди, голубко, та виклич гуляти. Сьогоднi ж недiля.

    П а ш к а. Заманулося? Ну, добре, добре! (Вийшла).

    М и х а й л о. Будь ласка!


    В И Х I Д V


    Михайло i Павло.


    М и х а й л о (до себе). Жартiвлива, але щира. Тiльки, що вона постерега? I чого я почервонiв, справдi? Чого я зрадiв так?

    П а в л о (виходить до дивана). Михайло! Ти тут?! А чого ти не прийшов допомогти?

    М и х а й л о. Спiзнився купанням, а тут перебили ще нашi: кузен Бiлохвост приїхав.

    П а в л о. Ага! А я так натомився, що й рук не зведу. Дай тютюну!

    М и х а й л о. Може, сигари хочеш? Добрi.

    П а в л о. Цур їм, то панськi витребеньки! А менi не лишень мiцного; якби махорки, то ще лучче!

    М и х а й л о. А сигари - ласощi? (Подає тютюн).

    П а в л о. Атож! Менi от треба затягтись мiцним чим, щоб у грудях одлягло, бо переговоривсь; а вашому братовi, бiлоручцi, сигару в зуби для того, щоб пахучим димом дурманить нерви та придумувати собi заласнi картини та мрiї.

    М и х а й л о. По-твоєму - кожна приятнiсть, кожна втiха, то трохи чи не карна провиннiсть? Аж досадно, їй-богу!

    П а в л о (закурює). А ти, мiй голубе, розкинь розумом, що кожна така приятнiсть для одного коштує неприятностi для багатьох.

    М и х а й л о. А! La proprilete c'est le volt?* (*Власнiсть - це крадiжка (Прудон) (франц.).) Чули! Не згоден: довго ще вона свiт пiдпиратиме, та й хто його вiда, коли її знищать? Егоїзм - пiдвалина усьому; треба його тiльки направляти добре та викохати в противагу йому другу силу не меншу - любов!

    П а в л о. Ф'ю! Ф'ю! Уже окульбачив свого Пегаса, сiв на кохання?

    М и х а й л о. А що? Може, зречешся од цiї сили?

    П а в л о. Хто каже? Тiльки у здорових людей вона єсть присмака до приязнi, до спiлки, що зв'язує людей ради вищих пориваннiв, ради дiла, а ви, пани, покладаєте на це дiло життя, i як не заноситесь в хмари - своїми iдеями, своїми замiрами народовi послужити, а все оте зложите перед першою спiдницею.

    М и х а й л о. Ти дуже гостро судиш: не всiх же рiвняти до розбещених лодарiв, золотих ласунiв? Так би прийшлось i вiру в чоловiка згубити!

    П а в л о. Та от... вибач на словi, хоч би запитати й тебе: чого ти став учащати на вулицю?

    М и х а й л о (змiшавшись). Що ж, ти й про мене?.. Я тобi, Павло, не дав приводу мене кривдити.

    П а в л о. I в думцi не маю, а все ж таки я б обачнiш поступовувавсь...

    М и х а й л о. Як? Що на вулицю ходжу? Так ти навiть проти єднання з народом? Небезпешно, значить, з ним знатись, споучати його, хоч би етнографiї ради...

    П а в л о. Яка там етнографiя! Чого лукавиш? Спiднички тягнуть... Ти ж менi недарма живописав якусь Катрю поетичними кольорами!

    М и х а й л о. Не ждав я, щоб ти мене за бидло вважав!

    П а в л о. Не за бидло... а тiльки я добре знаю вашi ледачi нерви: отак вразить яке-небудь свiже личико - ви зараз i ну упадати, залицятись - така вже ваша вдача... Панича ж порива поезiя, примха, а дiвча молоде, дивись, - i пiдбите навiки.

    М и х а й л о. Тiльки подлячi ледаща здатнi на те! Павло, не зневажай мене; я б себе сам зненавидiв, коли б таку думку мав!

    П а в л о. Вiрно: навмисно ти паскудства не зробиш; але, запалившись, стратиш розум в загарi...* (*Загар, загара - запал, пристрасть.)

    М и х а й л о. Нiколи в свiтi! Будь я проклят всiма, хто менi дорогий!

    П а в л о. Дай боже! Але все [ж] краще не грай з вогнем, не дратуй нi своїх, нi чужих нервiв... щоб, бува, несподiвано не закiнчити своєї справи мерзотою...

    М и х а й л о (ображено). Значить, я на мерзоту здатний? З доброю шаною ти на мене дивишся! Спасибi!!

    П а в л о (тисне руку Михайлу). Не сердься, друже: я тебе люблю за твоє серце чуле та добре; але воно й надто м'яке. Для того-то й кажу: стережись!


    В И Х I Д VI


    Тi ж i Аннушка.


    А н н у ш к а (вбiга). Павло Платонович! Гдьо ви? (Побачивши Михайла). Ах, як я спужалась!

    М и х а й л о. А ви не пужайтесь, щоб, бува, вави не було.

    А н н у ш к а. Надсмєшники!

    П а в л о. Чого там мене треба?

    А н н у ш к а. В барине тiк. Просють, щоб сю минуту прийшли.

    М и х а й л о. Що се ти вигадала "тiк"?

    А н н у ш к а. Звьосно: галава балить.

    П а в л о. А! Не люблю я з цими слабими панiями возжатись!

    А н н у ш к а. Просють очiнно, штоб зараз, пущай безпрiмьонно.

    П а в л о (з досадою). Та пiду вже! (Iде).

    М и х а й л о. Не ламай, будь ласка, хоч при менi язика по-собачому!

    А н н у ш к а. Я не виноватая, што мiньо по-благородному грамотi вивчено. З мiньо так требують... Ви мене вчiть (манiриться), то я вже буду як слiд, по-мужичому, коли вам хочеться...

    М и х а й л о. Хочеться? Цигане, цигане, якої ти вiри? А якої тобi треба?

    А н н у ш к а. На вас не догодиш.

    М и х а й л о. А ти лучче i не догоджай всякому.

    А н н у ш к а. Не всякому, а вам тольки. (Наближається, заграє). Забули?

    М и х а й л о. Ну, про мене i далi посунеш: минулося! Мене нудить од таких лакузованих перевертнiв.

    А н н у ш к а (образилась). Куди ж нам? Певно, з мужичкою якою знюхались! (Iде). Посмотримо!!

    М и х а й л о. От, освiта лакейська яких покручiв робить! З якого боку не глянь - паскудство. Але й Павло крайнiй песимiст! У всякiй мализнi бачить злочинства! Та так же й жити не можна?.. Пiти ще приготувати набої: може, качок на Росi здибаю. (Iде до офiцини).


    В И Х I Д VII


    Iван Андрiйович i Шльома входять з бокової дорiжки.


    I в а н А н д р i й о в и ч (в халатi, з люлькою, все пихтить). Так трудно, кажеш, вiддати пшеницю за десятий?

    Ш л ь о м а. Ох, вельможний пане, трудно! Такий тепер народ, такий!.. Тiльки плюнеш - далебi, так!

    I в а н А н д р i й о в и ч. Що ж вони, каторжнi, кажуть?

    Ш л ь о м а. Та кажуть, - пан з нас iз жили тягне, а йому ще хоцетьця олiю видушити! Гвульт! Не пiдемо, та й уже! У нас, спасибi боговi та царевi, свої надiли єсть, буде коло цого поратись, а пан нехай свого сам жне! Минулись тi роки, що розпирали боки!

    I в а н А н д р i й о в и ч. Ач, гадюки! Це бунт! От випустили на волю гайдамак! Ти менi приготуй кiлька свiдкiв, то я до станового бумагу: покажу їм, скручу!

    Ш л ь о м а. Щоб гiрше не вийшло! Жнаєте шьо, вельможний пане? Краще їх прикрутiть ж толокою. Якшьо пан заборонить проганяти товар через скарбове толока, то їм нiкуди буде й ж хати випхнутись.

    I в а н А н д р i й о в и ч. А що думаєш? Нехай пасуть, проклятi, по своїй пшеницi!

    Ш л ь о м а. А пан тодi що скаже, то й мусять. Поки, вельможний пане, отого хлопа не взяв у лещатах, то вiн, вибачайте, як швиню борсається; а як його з чуприном тримаєсь, то воно робиться, жвиняйте, таке мняке, як вiск; хоч до рани клади!

    I в а н А н д р i й о в и ч. Добре, добре, Шльомо! Перекажеш вiд мене це Степану. О, ти в мене добрий зух!

    Ш л ь о м а. Жартує пан. А я таки, правду казати, жнаю, як того хлопа обiйти; раз у раз ж ним у корчма гешефти ружнi веду; то треба - хитро. От я вельможному пану скажу, що як їх прикрутити добре штрапами та толокою, то можна буде отi кучугури з пiском їм слiчно* (*Слiчно - гарно (польськ.).) продати, взяти гiт* (*Гiт - хорошi (евр. з нiм.).) грошi! Хе-хе-хе!

    II в а н А н д р i й о в и ч. О? Оце б штука була дуже ползительна. Ти, Шльомо, розкинь тут своїм жидiвським розумом, то будеш мати десять процентiв.

    Ш л ь о м а. Цц-цц-цц! Далiбуг, антик буде! Тiльки, пане, коли б нам не пошкодив навчитель.

    I в а н А н д р i й о в и ч. Який? Оцей кудлатий Павло?

    Ш л ь о м а. Вiн. Часом бачу - на вулицi шепоче, а то й коло корчма... Воно розтлумаче, то й буде ферфал мiт ганцен* (*Ферфал мiт ганцен - пропала вся... (євр. з нiм.).) постройка.

    I в а н А н д р i й о в и ч. Доброго гостя привезла нам панi! Одгодували, а вiн так дякує! От якби накрити, велике б спасибi було! Безштанько чортовий! Се вiн, се його дiло i за жнива; люде були як люде, а тут, дивись, - сколотились!

    Ш л ь о м а. Шьо мужик? - клямка, кавалок жалiзо, а його вчать!

    I в а н А н д р i й о в и ч. Треба цiй школi кiнець положити: годi iграшок!.. А що, як нащот грошей?

    Ш л ь о м а. Ох, таке тепер на свiтi, цур йому! Нiхто нiкому не вiре... цц-цц-цц! Далiбуг!


    Панi з Павлом проходять мляво через кiн. Iван Андрiйович з Шльомою одходять далi i жваво балакають.


    В И Х I Д VIII


    Iван Андрiйович, Анна Петрiвна, Павло i Жозефiна.


    А н н а П е т р i в н а. Така тоска, нудота... нерви розбитi. Тiльки ви менi хоч трохи помагаєте; хоч почитаєте, слово розумне почую...

    П а в л о. Вам би краще було тiльки перележати в покої, а ви шпацiруєте.

    А н н а П е т р i в н а. Чисте повiтря... Там от в холодку приляжу. Прочитайте що-небудь! Взяли Авдєева "Подводный камень"?

    П а в л о. Та взяв. (Набiк). От причепилась потороча!


    Проходять далi.


    I в а н А н д р i й о в и ч (до Шльоми). Так поїдь-таки, поїдь, розстарайся, бо менi аж-аж треба!

    Ш л ь о м а. Слухаю, пане! (Пiшов).


    Жозефiна виходить з другого боку, смутна.


    I в а н А н д р i й о в и ч (зуздрiвши). А! Мамзель! Мамзель!

    Ж о з е ф i н а. Ах, се фi сама!.. Я шкаль madamе.

    I в а н А н д р i й о в и ч. Чого ви такi смутнi? Ходiть побалакаємо!

    Ж о з е ф i н а. Qu'est-ce-que c'est!* (*Що означає (франц.)) баляка?

    Iван Андрiйович. Хе-хе-хе! Парле... парле...

    Ж о з е ф i н а. Оui? Баляке?

    I в а н А н д р i й о в и ч. Та йдiть-бо, сядемо тут та гарненько, любенько i поговоримо.

    Ж о з е ф i н а. Мне не мошна... очень трудно, Ьiеп difficile...* (*Дуже важко (франц.).)

    I в а н А н д р i й о в и ч. Чого там трудно? Ви не лякайтесь; потрошку...

    Ж о з е ф i н а. Нет трошка... моя трошка не може.

    I в а н А н д р i й о в и ч. О, бодай вас!.. А як же? Ось сiдайте!


    Сiдають на деревi.


    Якi в вас славнi ручки!


    Входить Харлампiй i крадеться тихо.


    Ж о з е ф i н а (не дає руки). М-eur, vous mе faites des compliments?* (*Пане, ви кажете менi комплiменти? (Франц,))

    I в а н А н д р i й о в и ч. I очки славнi... чим ви їх закаляли?

    Ж о з е ф i н а. Соmment?* (*Як? (Франц.).)

    Iван Андрiйович. А подивiться, якi чорнi! (Хоче обняти).


    Харлампiй кашляв.


    Ж о з е ф i н а (встає). Я так не хотiль! Lissez moi franquille!* (*Дайте менi спокiй (франц.).)


    В И Х I Д IX


    Тi ж i Харлампiй.


    I в а н А н д р i й о в и ч (з досадою). Чого тобi треба?


    Жозефiна хутко пiшла.


    Х а р л а м п i й. Та там, вельможний пане, люде прийшли.

    I в а н А н д р i й о в и ч. А чого їм?


    Х а р л а м п i й. Загнали на спашу гусей, чи що.

    I в а н А н д р i й о в и ч. Ага! Побалакаємо, побалакаємо, голубчики, лебедики!


    Пiшли.


    В И Х I Д Х


    Пашка i Катря виходять з кiнця кону по той бiк баркану.


    К а т р я (зупинившись коло хвiртки). Ну, iди ж ти, а я тут почекаю.

    П а ш к а. Ходiм разом.

    К а т р я. Не пiду.

    П а ш к а. Чому? Туди всi ходять; он до того будинку: там i школа.

    К а т р я. Я й тут постою.

    П а ш к а. Чого ти боїшся? Не вкусить. От розкажеш i за матiр - чим i як слаба.

    К а т р я. Та про це дiло, то, може б, до знахарки краще...

    П а ш к а. То таки лiкар, вчений, а то... Он i люде всi дякують, що пособля.

    К а т р я. Та я тим тебе i послухала, що ти про матiр нагадала, а сама б зроду не насмiлилась...

    П а ш к а. То й добре: от i за матiр порадимось, i прогуляємось до Росi, бо ти все дома та дома, - аж занидiла.

    К а т р я. Гуляти - то дарма; а от лiкар чи й пiде? Ми бiднi...

    П а ш к а. Що ти? Вiн такий добрий; до самого найбiднiшого пiде; коло слабого аж упада, а як той не слуха, чи з'їсть, що не велене, - то й вилає добре!

    К а т р я. Вiн сам тут сидить? Чи й...

    П а ш к а (пiдморгує). Там i панич.

    К а т р я. Геть!

    П а щ к а. Та ну, справдi, ходiм! Адже ти хотiла й до школи ходити i про Михайла питала, що не видко, а тепер затялась!

    К а т р я. Та ти мене й тодi на вулицю потягла i тепер...

    П а ш к а. А може, скажеш, Михайло не гарний?

    К а т р я. То що?

    П а ш к а. Як одягне жупан, та дорогим поясом пiдпережеться, та сиву шапку набакир, -i очi б видивилась! Куди нашим парубкам до його! Вид бiленький, вус чорненький, брови на шнурочку!

    К а т р я (засоромившись). Та годi вже! Чи так закохалася!

    П а ш к а. Хто б говорив?.. У самої тьохкає, а вона на другу!

    К а т р я. Отакої!

    П а ш к а. Такої ж! А як загра на гармонiку, то аж душу тягне: часом i плакать хочеться, а часом так весело серце заб'ється, що й господи!

    К а т р я. Вiн i спiва славно, голосно так та чуло; та все наших пiсень, тiльки таких, що я й не знаю... слухала б i не наслухалась!

    П а ш к а. Бач, для тебе й спiвав!

    К а т р я. Чого для мене? Так прийшлось. Знаєш, я боялась перше i слово промовити з паничем, а вiн - нiчого, зовсiм простий, ласкавий: розказує таке все цiкаве, а часом смiшне, i так звичайно, з великою шаною... Я потроху розбалакалась, як з парубком, та аж злякалася.

    П а ш к а. Чого? Ото дурна! (Засмiялась).

    К а т р я. Е, тобi смiшки, нiчого, бо змалку до панiв призвичаєна, - у дворi була.

    П а ш к а. Такi ж люде. Ну, ходiм же, ходiм! Чого ми будемо тини пiдпирати, коло хвiртки стояти? (Тягне Катрю за рукав у садок).

    К а т р я (озираючись). Як тут славно! Квiтки якi хорошi, дух такий...

    П а ш к а. Хiба ти нiколи не була?

    К а т р я. Нi, вперше. А то куди отi широкi стежечки?

    П а ш к а. До горниць, до ставка. Хочеш - я тебе кругом обведу?

    К а т р я. Нi, нi, не хочу. На мене й без того якийсь ляк напав... неначе порвалося що, як переступила порога: так серце щось здавило, мов руками, аж защемiло всерединi... Ходiм звiдси мерщi, бо мене чогось i сум, i страх огорта... краще другим разом.

    П а ш к а. Вигадай ще!


    В И Х I Д XI


    Михайло, Катря i Пашка.


    М и х а й л о (виходить з рушницею на гонок). Тiбора!! Тiбора!! Iсi! I де вона забiгла? Зiпсують чисто собаку! (Зуздрiвши дiвчат). А!! Здоровенькi! (Пiдходить, подає руки). Спасибi, що прийшли.

    

... ... ...
Продолжение "Не судилось (Панське болото)" Вы можете прочитать здесь

Читать целиком
Все темы
Добавьте мнение в форум 
 
 
Прочитаные 
 Не судилось (Панське болото)
показать все


Анекдот 
Один мужик другому:

- Ты уже 10 лет женат, и ни разу не изменил! Почему?

- Ну... Причина в двух вещах...

- ... наверное, любовь и преданность?

- Нет! Лень и порносайты!
показать все
    Профессиональная разработка и поддержка сайтов Rambler's Top100