Вход    
Логин 
Пароль 
Регистрация  
 
Блоги   
Демотиваторы 
Картинки, приколы 
Книги   
Проза и поэзия 
Старинные 
Приключения 
Фантастика 
История 
Детективы 
Культура 
Научные 
Анекдоты   
Лучшие 
Новые 
Самые короткие 
Рубрикатор 
Персонажи
Новые русские
Студенты
Компьютерные
Вовочка, про школу
Семейные
Армия, милиция, ГАИ
Остальные
Истории   
Лучшие 
Новые 
Самые короткие 
Рубрикатор 
Авто
Армия
Врачи и больные
Дети
Женщины
Животные
Национальности
Отношения
Притчи
Работа
Разное
Семья
Студенты
Стихи   
Лучшие 
Новые 
Самые короткие 
Рубрикатор 
Иронические
Непристойные
Афоризмы   
Лучшие 
Новые 
Самые короткие 
Рефераты   
Безопасность жизнедеятельности 
Биографии 
Биология и химия 
География 
Иностранный язык 
Информатика и программирование 
История 
История техники 
Краткое содержание произведений 
Культура и искусство 
Литература  
Математика 
Медицина и здоровье 
Менеджмент и маркетинг 
Москвоведение 
Музыка 
Наука и техника 
Новейшая история 
Промышленность 
Психология и педагогика 
Реклама 
Религия и мифология 
Сексология 
СМИ 
Физкультура и спорт 
Философия 
Экология 
Экономика 
Юриспруденция 
Языкознание 
Другое 
Новости   
Новости культуры 
 
Рассылка   
e-mail 
Рассылка 'Лучшие анекдоты и афоризмы от IPages'
Главная Поиск Форум

Iван Карпенко-Карий - Карпенко-Карий - Безталанна

Проза и поэзия >> Литература ближнего зарубежья >> Украинская литература >> Современная украинская проза >> Iван Карпенко-Карий
Хороший Средний Плохой    Скачать в архиве Скачать 
Читать целиком
Iван Карпенко-Карий. Безталанна

------------------------------------------------------------------------

Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"

OCR: Евгений Васильев

Для украинских литер использованы обозначения:

Є, є - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)

Ї, ї - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)

I,i (укр) = I,i (лат)

------------------------------------------------------------------------



    Драма в 5 дiях


    ДIЄВI ЛЮДЕ

    Iван_ - старий чоловiк, москаль.

    Софiя _його дочка, молода дiвчина.

    Ганна _удова.

    Гнат _її син, парубок.

    Варка _дiвчина.

    Параска _дiвчина.

    1-а, 2-а _¾ дiвчата

    Омелько_, Дем'ян, Степан_ ¾ парубки.

    Явдоха_ - хазяйка на вечорницях.

    1-й , 2-й_ ¾ старости.

    Парубки, дiвчата i музики.

    ДIЯ ПЕРША_

    Хата Явдохи._

    ЯВА I_

    Входять Гнат i Дем'ян._

    Гнат._ Через що ж то вечерницi забороняють?

    Дем'ян._ Хiба ти не знаєш?

    Гнат._ Не знаю, я тiлько що з города приїхав.

    Дем'ян _. Вчора сiно у Вороного згорiло, а вiн скаржився старшинi, що, каже, парубки заходять з дiвчатами пiд сiно, курять цигарки, i сiно вони, виходить, пiдпалили.

    Гнат._ I видумає старий чорт пiвтора людського! Хто ж то бачив, що парубки з дiвчатами пiд сiном стоять, та ще й цигарки курять?

    Дем'ян_. Та це правда. Я сам бачив у тон вечiр, як случилась пожежа, Омелька i Варку пiд сiном Вороного.

    Гнат._ Варку?! З Омельком?!

    Дем'ян _. Еге.

    Гнат._ Та ти сам бачив, своїми очима?

    Дем'ян._ Своїми очима бачив.

    Гнат._ Варку?

    Дем'ян_. Варку.

    Гнат._ З Омельком?

    Дем'ян _. З Омельком.

    Гнат._ Нi, то тобi так здалося...

    Дем'ян._ Що ж то у мене куряча слiпота, чи як? Або не знаю я Варки и Омелька? Стояли, кажу тобi, ще й обнявшись, а як мене побачили, розiйшлися. Чудний! Думаєш, як ти до неї залицявся, то вона вже нi до кого бiльше не притулиться? Ого! Тебе ж не було, вона заскучала, а Омелько розважав! Ха-ха-ха!

    Гнат._ Не смiйся! Не дратуй мене, бо так i тьопну!

    Дем'ян _. Тю! Чого ж ти на мене сердишся? Сердься на Варку, а менi подякуй.

    Гнат._ Ходiм.

    Дем'ян _. Куди?

    Гнат._ Ти куди хочеш, а я додому.

    Дем'ян _. Не вигадуй бiси батька зна чого! Скоро зiйдуться хлопцi й дiвчата.


    Гнат._ Я не можу бачить ту прокляту фойду, я її тут буду бить, аж пiр'я летiтиме!

    Дем'ян _. То й дурний будеш? Пристань до першої дiвчини - цим гiрше уразиш Варку, нiж тим, що поб'єш. Хiба мало дiвчат? Та перша Софiя - далеко краща за твою Варку; придивись - як паняночка... I нi з ким не знається.

    Гнат._ Вона така недоторка: раньше всiх додому йде i все соромиться чогось.

    Дем'ян _. Тим вона й недоторка така, що тебе любить.

    Гнат._ А ти ж почiм знаєш?

    Дем'ян._ Та вже знаю... Вчора Софiя приходила до моєї сестри, батько її хоче вiддать у городi замiж за якогось шевця. Вона розказувала про це сестрi... а я пiдслухав, - каже: я люблю, сестро, Гната i так, як на смерть, не хочу їхать у город.

    Гнат._ Та брешеш!

    Дем'ян _. Побий мене бог, правда! Я, брат, i сам хотiв до неї примоститься, та як почув, що тебе любить, охота одпала.

    Гнат._ А вона ж сьогодня буде тут?

    Дем'ян _. Безпремiнно, зайде попрощаться.

    ЯВА II

    Входять Явдоха_ i Варка._

    Явдоха._ Е, шкода, хлопцi, сьогодня вечерниць у мене не буде! Старшина наказав, щоб не приймала вас, бо оштрапують. Все через сiно Вороного: кажуть, що ви пiдпалили.

    Варка._ Я вже прийшла, щоб i кужеля свого взять! Гнате, ви б пошукали на тiм боцi, чи не прийме нас хто!

    Гнат._ Пошли Омелька, нехай вiн пошукає задля тебе.

    Варка._ Що ти кажеш?

    Гнат._ Та те ж саме й кажу.

    Варка._ Уже знову хтось набрехав?

    Гнат._ На злодiєвi шапка горить! Зараз догадалась...

    Варка._ Що догадалась, що догадалась? Чи ти не здурiв? Дивiться...

    Гнат_. Дивись уже ти, а ми бачили.

    Варка._ Нехай тому повилазить, хто бачив.

    Гнат._ I бачили, i не вилiзло!

    Явдоха._ Ану, заведiться! Послi собi побалакаєте, а тепер iдiть з богом з моєї хати, бо й другi на огонь почнуть сходиться.

    Дем'ян _. Та не виганяйте-бо нас, тiтко, нехай уже цей вечiр у вас посидимо. Ще нiхто не знає, що не можна, i сьогодня зберуться з музикою.

    Явдоха._ Ще й музика?! Їй-богу, не хочу! Ви менi наробите такого лиха, що оштрапують!

    Дем'ян _. Пропаде вечiр.

    Гнат._ Ми штрап ускладчину заплатимо!

    Варка._ Тiтко, голубочко, не виганяйте! Бачите, й музика буде, вже давно не танцювали.

    Явдоха._ Тобi, дзиго, аби танцi!.. Глядiть, щоб i вам чого не було.

    Дем'ян._ Бiльш копи лиха не буде! Чуєте, вже хтось iде... Дiвчата, бо тоненько балакають. (Iде до вiкна.)_ Ач! Як гиндичата, пищать.

    Варка (до Гната)._ Чого-бо ти сердишся? Нехай тобi той Омелько сказиться! Притулив горбатого до стiни! (Лащиться.)_ Я тобi щось скажу.

    Гнат._ Скажеш Омельковi.

    Варка._ Чи ти не сказився? (Тихо.)_ Гнаточку, хiба ж ти не знаєш...

    Гнат._ Знаю! Не прилипай.

    Варка._ Тьфу!

    Дем'ян (у вiкно)._ Заходьте, заходьте! Чого ви радитесь там? Софiє, веди перед!

    ЯВА III

    Входять Софiя _й дiвчата._

    Всi_. Добривечiр!

    Софiя._ А казали, сьогодня не буде вечерниць. Ми пiдiйшли тихенько-тихенько, та й стоїмо, i боїмося: чи йти, чи не йти.

    Гнат (пiдходить до Софiї)._ Погуляємо, Софiє?

    Софiя._ Погуляємо! Для мене це послiднi вечерницi.

    Гнат._ Чого так?

    Софiя._ Поїду у город до батька.

    Гнат (тихо)._ I замiж там вийдеш за шевця?

    Софiя (соромиться)._ А ти почiм знаєш?

    Гнат (тихо)._ Знаю. Не їдь! (Шепче їй на вухо.)_

    Софiя._ Якраз! А Варка?

    Гнат._ Я забув i думать про неї...

    Софiя._ I за мене потiм так само забудеш?

    Гнат._ Хiба ти Варка?

    Варка._ Що там Варка тобi нав'язла в зуби? Iди сюди, Гнате!

    Гнат._ Казав - учора прийде.

    Софiя (тихо)._ Iди ж, чом не йдеш?

    Гнат._ Нехай їй чорт!

    Шепчуться з Софiєю _та смiються, а Варка_ сердиться.

    Варка._ Чи надовго спарувався?..

    Гнат._ А тебе завидки беруть, що не всi парубки бiля тебе? Буде з тебе й Омелька.

    Варка._ Чого ти причепився до мене? Як та собака, гарчиш! Не велике щастя i ти, i твiй Омелько! Багато вас є, на однiй осицi й не перевiшаєш! Прощайте, тiтко! Я пiду, а то ще в холодну звiдцiля позабирають. Ходiм, дiвчата!

    Дем'ян._ А музика ж буде! Ти збиралась танцювать i сама тiтку прохала, щоб не виганяла.

    Гнат._ Та не зачiпай її, нехай iде!

    Варка._ От же на злiсть зостанусь.

    Гнат._ Менi на злiсть, собi на користь. Скоро й Омелько прийде. Жаль тiлько, що сiно згорiло.

    ЯВА IV

    Входять парубки._

    Дем'ян._ О, бач! За вовка помовка, а вовк у хату шусть.

    Варка._ Повiсь собi його на шию!

    Гнат._ IIащо його вiшать, коли ти сама повiсишся у нього на шиї!

    Омелько_. Кого це збираєтеся вiшать?

    Гнат._ Та тут дiвчина вiшається одному парубковi на шию, та нема доброї мотузки, а на тонкiй обiрветься.

    Варка._ Дурному вiчна пам'ять!

    Омелько_. А нам на здоров'я.

    Гнат._ Тепер, може, буде и вiчна. Воно все так: як є - не жалуєм, а нема - плачемо.

    Варка._ Нема за ким плакать, нема кого и жалувать.

    Омелько_. Нiчого не розберу. Бачу тiлько, що Варка з Гнатом глек розбили.

    Гнат._ А ти черепки позбирай та в кишеню заховай.

    Омелько_. Хоч би й за пазуху заховав, тобi яке до мене дiло?

    Гнат (смiється)._ Малi та дурнi раз у раз на смiтнику збирають черепки, й їм нiхто не заважа, - збирай i ти.

    Омелько_. Гляди, щоб з твоєї голови черепки не посипались!

    Гнат (пiдступа)._ Ану, попробуй!

    Омелько_. Думаєш, злякаюсь? От тiлько не одiйдеш, то й побачиш! Чого чiпляєшся? Дума, як здоровий, то й побоюсь? Кiлок не розбира нi здорового, нi слабого!

    Дем'ян _. Та годi вам гризтись за маслянi вишкварки! От нещасливий день: послiднiй раз зiбралися, а згоди нема, тiлько сварка.

    Омелько_. Чого ж чiпляється, мов скажена собака?

    Дем'ян _. Годi! Харитон! Давай по чарцi! Я бачив, там у тебе щось з-за пазухи виглядало.

    Харитон._ Пiдождем.

    Дем'ян _. Ну, так я спiвать почну. (Спiва.)_

    Светить мєсяць,

    Светить ясний,

    Просвiщається заря...

    Хлопцi _перебивають.

    Дехто_. Ну її, це давня. Ти гуртової затинай.

    Дем'ян _. Ну, давай гуртової.

    Ой гиля, гиля,

    Гусоньки, на став,

    Добривечiр, дiвчино,

    Бо я ще й не спав.

    Ой боже, боже,

    Який я вдався:

    Брiв я через рiченьку

    Та й не вмивався.

    Ой вернуся я


    Та й умиюся,


    На свою дiвчиноньку


    Та й надивлюся.

    Ой не вертайся

    I не вмивайся -

    Єсть у мене криниченька

    Пiд перелазом,

    Умиємось, серденько,

    Обоє разом.

    Як хор спiва, входять музики, сiдають наперед кону i лагодяться. Хор замовк; з послiднiм акордом пiснi грають козака, танцюють. Через яку хвилю кричать: "Старшина!", "Нi, Онисько!". "Тiкаймо!".

    Явдоха._ Ой боже мiй, що ж це буде?

    Голос пiд вiкном: "Ач, який гармидер пiдняли! Це тим, що не велено збираться? Зараз менi розходьтесь, бо запишу у протокола, то будете знать..."

    Всi один по одному виходять. Чуть голоси: "На той бiк?", "Ходiм мерщiй!", "Додому!", "А ти куди?".

    Явдоха._ Я казала, що ви менi бiду накличете! Ох лихо! Ще ощтрапують! Чули - кричав, що протокола якогось напишуть! Треба побiгти упросить, щоб не казав старшинi, вiн на могорич здасться! (Хутко виходить.)_

    Тим часом усi пiшли, остались тiлько Гнат_, Софiя_ й Варка._

    ЯВА V

    Софiя,_ Варка _й Гнат._

    Софiя (до Гната)._ Прощай! (Iде за хазяйкою.)_

    Гнат_. Та й я за тобою.

    Варка (його придержує)._ Стривай!

    Гнат._ Чого тобi?

    Варка._ За що ж ти кидаєш мене?

    Гнат._ Не бiгай за всiма разом! Любиш одного, до одного й горнися. А то, як у тiй пiснi спiвають: "Я з тобою вечiр стою, на iнчого важу".

    Варка._ За ким же я, окрiм тебе, упадаю?

    Гнат._ Хлопцi бачили, як ти пiд сiном, обнявшись з Омельком, стояла.

    Варка._ Бодай вони так бачили своїх батькiв, як вони бачили мене з Омельком...

    Гнат._ Дем'ян тобi у вiчi скаже...

    Варка._ А як i справдi пожартувала з Омельком, то хiба це великий грiх?

    Гнат_. Я так жартувать не вмiю. Пусти, не держи мене!

    Варка._ I ти жз другими жартуєш - я не сердюсь, а як я пожартувала...

    Гнат._ Ну, то й жартуй! Така вже в тебе вдача, так тебе злiпили: ти не для одного,ти для всiх!

    Варка_. I тобi не грiх i не сором таку неправду говорить? Невже ж ти мене покинеш справдi?

    Гнат._ Парубкiв доволi є, охотникiв найдеться багато, не заскучаєш... Прощай, немає часу...

    Варка._ Софiя жде?.. Мене докоряєш, а сам учора божився, що мене любиш, а сьогодня бiжиш божиться Софiї? Не буде тобi щастя з нею, не буде!.. Гнате, схаменись, Гнаточку! Ти ж присягався менi...

    Гнат (на вiдходi)._ Було б шануваться... (Пiшов.)_

    ЯВА VI

    Варка (одна)._ Сором, сором який! Через недiлю мав старостiв присилать - i покинув. Пiде поговiр, неслава, подумають, що я й справдi яка непутня... Засмiють, посивiю в дiвках... а ти будеш кепкувать?! Нi! Треба кувать залiзо, поки гаряче... Ти одбивав вiд мене парубкiв, а тепер за першого, якого стрiну, хоч i зараз, - ухватюсь, i не я буду, коли не вийду замiж ранiш, нiж ти опам'ятаєшся!

    Входе Степан._

    Степан!.. Попробую щастя - вiн задивлявся на мене не раз...

    ЯВА VII

    Степан _i Варка._

    Степан._ Здрастуй, Варко... Що ж це нема нiкого?

    Варка._ Були, та Онисько розiгнав усiх.

    Степан._ I Гнат був?

    Варка._ Здається, був... та був же, був!

    Степан._ Де ж вiн?

    Варка_. А чорт його знає, куди вiн пiшов... Тобi вiн хiба потрiбний?

    Степан._ Нi, я так питаю...

    Варка._ Давно я тебе бачила, Степане, аж наче чого зрадiла - мов брата стрiла... Чого ти рiдко так на вечерницi ходиш?

    Степан._ Наймит, нiколи, немає часу.

    Варка._ Правда твоя, Степаночку. Гiрко жить на свiтi, як нема батька, матерi... нема щирої дружини... Я часто, дивлячись на тебе, як ти працюєш, думаю собi: щаслива та дiвчина буде, котру ти посватаєш...

    Степан._ Дiвчата таких, як я, не люблять.

    Варка._ Якi дiвчата.

    Степан_. Та всi вони однаковi: гляне на мою твар, злякається й одвернеться... (Смiється.)_

    Варка._ Яка ж у тебе твар?.. Зовсiм не страшна, що ти вигадуєш?

    Степан._ Ти вдень придивись, то й сама злякаєшся:

    ряба, мов чорти горох на нiй молотили.

    Варка._ Скажи краще, що ти несмiливий, та й звертаєш на твар i ганиш її без мiри! Он горбатий Маржан яку кралю висватав. Хiба ти до нього прирiвнявся? Ти парубок як дуб, на все село, - i глянуть любо.

    Степан._ Хiба ззаду...

    Варка._ Вже коли дiвчина тобi говоре, то повiр! От спробуй: яка до вподоби - смiливо залицяйся, то й побачиш, що твоя буде.

    Степан._ Всi казали, що ти горда, а ти, бачу, така привiтлива, балакуча...

    Варка._ Я горда? Ото! Чим же менi гордувать?

    Степан._ Красива, а всi залицяються, от i горда.

    Варка._ Коли хочеш, то я горда тим, що нi на кого не дивлюся i не вважаю на їх залицяння.

    Степан._ А Гнат?

    Варка._ Що менi Гнат? Пройдисвiт, волоцюга, та й бiльш нiчого. Ти думаєш, що я до Гната?..

    Степан._ Кажуть.

    Варка_. Не вiр. Менi такi парубки не до вподоби. Правда, вiн упада за мною, а менi про нього байдуже... Я скорiше полюблю смирного, роботящого.

    Степан (бере її за руку)._ А я думав...

    Варка._ Що ми любимось з Гнатом? Нi, нiхто не знає, кого я люблю. (Зiтхає.)_

    Степан (притяга її до себе)._ Кого ж?

    Варка._ Як буде смiливiщий, то й сам догадається... Ну, пусти, я пiду.

    Степан._ Варко.

    Варка._ Чого?

    Степан_. А не будеш смiяться?

    Варка._ Нема з чого.

    Степан_ (набiк)._ У мене серце замирає! А!! (До Варкiї.)_ Скажи, кого ти любиш? Може... нi, скажи сама... скажи, скажи!

    Варка._ Я .люблю смирного, несмiливого, роботящого... трохи таранкуватого, та доброго парубка... От тобi й догадайся!

    Степан._ Мене?!

    Варка (опуска очi)._ Тебе... вгадав...

    Степан._ От несподiвано!.. Ти ж не жартуєш, нi?

    Варка_. Що ти, бог з тобою.

    Степан_. Я вiд твоїх речей мов одурiв! Я сам тебе давно люблю, тiлько боявся про те й подумать, щоб тобi признаться.

    Варка._ Суженого конем не об'їдеш...

    Степан_. А коли так, то завтра жди вiд мене старостiв, нам нiчого одволiкать, ми любимось давно обоє; менi ж нема з ким радиться, я сам-один, нiхто не забороне посватать кого схочу, а грошi є у мене, слава богу!

    Варка._ I я так думаю, бо й менi нiхто не забороне, i я сама собi господиня...

    Степан._ Варко! Я не вiрю своєму щастю. Менi все здається, що ти шуткуєш... Коли пошуткувала, то не доводь шутки до наруги, скажи зараз, бо я не вмiю так, як другi... як осоромиш перед людьми... насмiєшся надо мною, я...

    Варка._ Хтось сюди, либонь, iде... здається, тiтка вертається! Iди, Степане, я вiзьму кужiль i зараз вийду, ми ще з тобою побалакаєм. (Степан виходе, а Варка бере кужiль.) _Ну, тепер менi нiчого не_ страшно... Степан вiд брехень захистить. А все ж на душi важко! Не вiрю я, щоб Гнат мене покинув! Не вiрю, тричi не вiрю! Вiн завтра прийде сам до мене!.. О, коли б так сталось!.. Тодi Степана набiк.

    Завiса.

    ДIЯ ДРУГА

    Улиця. Варчина хата, злiва вiд глядачiв.

    ЯВА I

    Варка (стоїть на порозi й виглядає)._ Нiкого не видко!.. Серце до Гната рветься, а злiсть i досада здержує... Де ж вiн?.. Вже й вечiр наближається, а на душi так погано, мов там прилип шматок чогось важкого i гне мене до землi!.. Ох!.. (Зачиняє дверi й зникає в хатi.)_


    ЯВА II

    Виходить Ганна, з правого боку вiд глядачiв. Ганна._Сказився парубок, не iначе!.. I на вулицi не видко... Ждала обiдать - не прийшов, галушки перестояли, як кваша, i сама через нього не обiдала... Вже й вечорiє, а його нема!.. Чи не поробили йому чого дiвчата?.. Вештається скрiзь по вечерницях, може, яка й пiднесла... чого доброго... ще пропаде!.. От наказанiє господне! Кажу: женися, Гнате, - не слуха... Ну, та вже насяду я на нього й доти буду гризти, поки таки цiєї осенi не оженю. Пора, а то зовсiм розпаскудиться! I додому самiй не хочеться йти, та треба, бо там свиня 5 корито з'їсть, така клята ненажера. Коли б мерщiй опоросилась - тепер у городi поросята по карбованцю... (Пiшла улiво вiд глядачiв.)_

    ЯВА III

    Справа виходять Омелько_ й Дем'ян._

    Омелько_. Та невже ти не брешеш?

    Дем'ян._ Єй-богу, нii Степан сам сьогодня приходив до мого батька, прохав, щоб пiшли старостою до Варки. Батько вже збираються, мнуть табаку у череїтку, а дядько Микола зайдуть за ними з Степаном разом. От гарбузяку пiднесуть, от смiха буде!

    Омелько_. Чого? Вони ж посварились з Гнатом; може, на злiсть йому й рушники подає за Степана!.. Хiба ти не знаєш Варки?..

    Дем'ян._ Та знаю, що вояа, аби' свого доказать, пiде й до чорта на обiд; тiлько ж Степан рябий, як еоровд яйце, а вона вередлива, та й Гната ще не забула...

    Омелько_. Так що ж, що рябий! Вiн здоровий, роботящий, кажуть, i грошi є... Чого ж їй ждать? Коли Гнат покинув, пiде й за рябого. Жаль. Гарна дiвчина, хоч би й не Степановi, якщо не проштрапилась...

    Демян_. А вона тобi до вподоби?

    Омелько_. Диво, кому ж вона ве до вподоби?

    Дем'ян._ Та першому менi. Я її боюся. Як гляне, так аж мороз по шкурi пiде.

    Омелько_. То й добре? Я їх багато бачив ка сахарному заводi, а таких нема?

    Дем'ян_. То сватай.

    Омелько_. Спiзнився.

    Дем'ян _. От Степан вiзьме в обидвi жменi гарбуза, а ти й засилай зараз старостiв. Вона за. тебе скорiше пiде, бо через тебе й посварилась з Гнатом.

    Омелько_. Як?

    Дем'ян _. Та так. Я бачив, як ти пiд сiном обняв її, та й сказав Гнатовi, ну, а ного й запалило.

    Омелько_. От навiжений! Я хотiв пошуткувать, обняв її, а вона менi стусана дала та й вирвалась. Що ж з цього? А! Я й не розшолопав вчора, чого вiн до мене чiплявся! Слухай! Тнат ще не зна про старостiв, на вулицi його не видко, ходiм до нього та розкажемо, i я помирюся з ним, i його помирю з Варкою. Чортзна за що посварились.

    Дем'ян _. Та йому про Варку байдуже! Хiба не бачив, як бiля Софiї увивався? Ну й майстер вiн бiля дiвчат!

    Омелько_. А коли байдуже, то посмiємося разом з ним над Степаном; а потiм прийдемо сюди, подивимося на сватання.

    Дем'ян _. Ну, ходiм.


    ЯВА IV З

    Злiва виходять Софiя й Параска._

    Омелько_. От i дiвчата! Куди?

    Параска._ Туди. А ви куди?

    Дем'ян_. А ми туди!.. Ти знаєш, що тут сьогодня сватання?

    Параска._ Яке?

    Дем'ян_. Степан свата Варку.

    Параска._ Тю! Що ти мелеш?

    Омелько_. Побачите самi! (До Дем'яна.)_ Ну, ходiм, покличем Гната.

    Параска._ Хiба його нема на вулицi або у Миколи?

    Дем'ян_. Нема.

    Пiшли влiво.

    Софiя._ Я вернуся, сестричко, додому. Гната нема мiж хлопцями - чого я пiду. Може, вiн до мене зайде, вчора обiщав.

    Параска._ Та ще побачишся.

    Софiя._ Е, нi. Я завтра рано поїду до татка, а тепер розминемося! Ох! Вчора, гей, вiн менi такого наговорив, що я мало не здурiла: не знаю, чи й вiрить своєму щастю?.. Так скоро все зробилося, що я мов несамовита ходю.

    Параска._ То вже тобi так бог дає, що щастя в двiр само йде; ти ж давно Гната любила...

    Софiя._ Може, вiн шуткував...

    Параска._ Чого ж йому шуткувать?

    Софiя._ А Варка?

    Параска._ Хiба не бачила, що глек розбили?

    Софiя._ Хто його знає?.. Вони гуляли довго.

    Параска._ Ото сказала - гуляли!.. Одно - залицяться, а друге - повiнчаться! Варка з Гнатом гуляла, а замiж - чула? - за Степана йде. Так воно все! Поки гуляють - обриднуть одно другому, а дружаться з тими, хто судився...

    Софiя._ То правда. Тiлько менi чогось наче страшно... аж тремтю...

    Параска._ То тобi радiсно, а ти думаєш - страшно... ти ще дитина!

    Софiя._ Може. Слухай, сестро, як побачиш Гната... нi, не приходиться...

    Параска._ Сказать, щоб прийшов?

    Софiя (киває головою)._ Тiлько щоб нiхто не чув! (Цiлує її.)_ Яка ти добра! Прощай! (Хутко вертається налiво.)_

    Параска (одна)._ Така смирна дiвчина та щира, i люблю я її, мов сестру... А тут i справдi, як хлопцi не брешуть, чудне щось робиться! Не вспiла Варка посвариться з Гнатом, вже й старостiв жде!.. Був, виходить, такий заранi на прикметi, що тiлько моргнула, а вiн i тут... Горда та завзята, клята дiвка, не дасть у кашу наплювать! Пiду дiвчатам розкажу, - там, певно, вже збираються. (Пiшла вправо.)_

    ЯВА V

    З хати виходе Варка.

    Варка (одна)._ Боже мiй, що ж це зо мною дiється? Голова горить вогнем, аж в ухах дзвенить!.. Вже й сонечко заходить, а Гната нема i не видно!.. Скоро вечiр i старости прийдуть вiд Степана! Ох! Наче щось усерединi порвались! Здається менi, що з сонцем разом зайде навiки моє щастя!.. Боже, боже! Невже ж i справдi менi судився Степан, а не Гнат?.. Невже та iдолка, Софiя, так причарувала його вiдразу, що вiн навiки зо мною посварився? Нi, не повiрю. Що ж робить? Ще можна дать Степановi звiстку, щоб не присилав за рушниками!.. Пiти самiй до Гната? А!! Пiду! Вiн дома... Вiн жде... (Хутко надiва хустку на голову i йде поза свою хату налiво.)_

    ЯВА VI

    Злiва виходять 1-а i 2-а дiвчата._

    1-а дiвчина. _Здрастуй, Варко! Варко, здрастуй!.. Куди це вона так майнула? Кажу, здрастуй, - мов оглухла, i не оглянулась...

    2-а дiвчина._ Забрала собi в голову, що кращої й нема вiд неї...

    1-а дiвчина._ I що там хорошого? Тьфу!..

    2-а дiвчина._ Я тобi скажу: вона чарiвниця! Всi кажуть, що її баба - вiдьма...

    1-а дiвчина._ Та я сама бачила, як вона на зорях ворожила, - недурно ж парубки за нею так упадають.

    2-а дiвчина._ Вiдьомське кодло!.. Ходiм, сестро. Дивись, Гнат iде, наче крадеться! Вчора посварились, бач, який ходе? Зачарувала парубка.

    Пiшли направо.

    ЯВА VII

    Справа, з задньої кулiси, виходе Гнат._

    Гнат (один)._ Вулицею не пiду, пройду мимо, бо як по-баче, скаже - нарошне її шукаю. I вгада! Цiлий день блукаю: то за городами, то в саду у панськiм, то за кладовищем - назираю, чи не вийде, а вона, клята, не виходить!.. Зiлля!.. Побачить би тiлько, усмiхнуться, моргнуть - i годi!.. Не виходить же... А сама у мене й з думки не йде! Мучусь, нiчого й їсти не хочеться. I що тут такого, що Омелько зачепив Варку? А вона ж як потiм присягалась, що любить мене!.. Одурiв! Так, наче чорт у мене втисся. А Софiї чого наговорив? Сором тепер i в вiчi їй глянуть!.. Якби ненароком стрiнуться... не виходить, завзята й вона. Хiба пiти самому в хату? Нi, буде кепкувать, злiсть мене вiзьме... Чорт його побери, позичу очей у сiрка, нехай трохи покепкує... пiду... нехай її буде зверху... (Пiшов у хату.)_

    ЯВА VIII

    Омелько_ i Дем'ян _її iдуть злiва.

    Омелько_. Куди ж би вiн дiвся? Нi дома, нi у Свирида, нi у Петра нема i не було. Свирид казав, що вранцi бачив, як пiшов поза городами у панську леваду. Чи не у Цимбала ворожить? Ха-ха-ха!

    Дем'ян _. Ну, як нема, то де ж його вiзьмеш? Ходiм до Микити. Там хлопцi збираються, може, й Гнат тим часом прийде, а послi всi сюди на сватання.

    Пiшли направо.

    ЯВА IХ

    З хати виходить Гнат._

    Гнат._ Десь побiгла! Мабуть, на вулицю... Мене шукає. Певно, i їй не легше; нехай же трохи ще помучиться, а менi тепер байдуже. Пiсля сварки тiльки порiг переступить важко, а переступив - i помирився! Як я рад, що перемiг-таки себе, бо у мене таке каторжне серце: як розлютуюсь, то й не бачу нiчого перед собою... Тепер вiд серця одлягло i зовсiм полегчало... наче аж їсти захотiлось. Пiти додому, - там, мабуть, мати лютує, бо не знає, куди й дiвся. А послi пiду на вулицю.

    Чути спiв з правого боку. Нi, додому послi... спiвають, там, певно, i вона мене жде, - побiжу!.. Зайду ззаду, пiдкрадусь i затулю очi... Чи пiзна? Пiзна! (Пiшов направо.)_

    ЯВА Х

    Злiва переходять кон Степан_ i старости._

    Степан._ Ходiм же мерщiй, смеркає, а дядько Матвiй будуть нас ждать.

    Староста._ Не хапайся. Вiн надвечiр табаку мне, то поки намне - поспiєм... А Варка ж зна, що прийдуть старости?

    Степан._ Зна.

    Староста._ Гарну дiвчину тобi висватаєм, могорич з тебе треба великий.

    Степан._ За могорич не турбуйтесь - буде; ходiм тiлько мерщiй, нерано.

    Староста._ Нетерплячка бере? Ха-ха! Ходiм!

    Пiшли направо.

    ЯВА XI

    Варка _виходе хутко злiва.

    Варка._ О клятий, о бусурмене! Я вбиваюсь, мучусь, а йому байдуже: i дома цiлий день нема! Вiн десь тепер сидить з Софiєю обнявшись! Щоб же ти удавився! Бодай тобi добра не було, як ти водив мене цiлий рiк, а тепер насмiявся надо мною! Ну, не я буду, коли чим-небудь i тобi не оддячу, а не я, то бог тебе накаже за твою неправду до мене!.. Боже мiй! Який же смуток, який жаль у душу западає... От-от старости прийдуть! Старости? Вiд нелюба, вiд Степана... А! Нi, не поможе! Не буду мучиться, не буду, не дiждеш, буду кепкувать над тобою, смiяться! Боже, боже, дай менi силу, дай менi смiх i радiсть, поможи менi помститься над моїм ворогом! Цiлий рiк була щаслива, пригорталася до нього, слухала, як билось у нього серце в грудях... О, нащо ж я зга-'дую? Нащо? Щоб бiльше мучиться... Тьфу! Тьфу! На все, що було! А як божився?.. Пекельна твоя душа, тепер божишся Софiї... Мерщiй, мерщiй би старости!.. Весiлля! Щоб Гнат бачив, що я весела i не журюсь! Я вже тебе забула, ненавидю, ти менi осоружний, ти вийняв сам з грудей моїх те серце, що тебе любило, тепер тут пусто, а в пустцi мiсце знайдеться й Степановi... (Пiшла у хату.)_

    ЯВА XII

    Справа виходять 1-а i 2-а дiвчата._

    1-а дiвчина._ Iди хутче, лiзеш.

    2-а дiвчина._ Та стривай, я вже втомилась. Чого ти так женешся?

    1-а дiвчина_. Та як же? У мене вiд цiкавостi аж дух захоплює! Степан свата Варку - i не дурний! Наче не зна, що вони любляться з Гнатом!.. Менi, сестро, i жаль Степана, i рада я буду подивиться на нього, як вiн вилiзе з хати, пiдгорнувши хвоста, мов та собака, що пiймалась на шкодi та покуштувала доброго дрючка! Нехай не лiзе - хiба мало дiвчат!.. I вiн туди ж, до Варки! Сховаймося, бо вже, либонь, iдуть. Тiлько старости у хату - а ми пiд вiкно.

    Ховаються за хату.

    ЯВА XIII

    Справа виходять Степан_ i 1 -й_ та 2-й старости._

    1-й староста. _Ну, тепер понюхать, понюхать, та й боже поможи! (Шука за халявою.)_ Отак, нема!

    2-й староста_. Що там?

    1-й староста_. Захапався i рiжок з табакою забув дома.

    2-й староста. _Та ну його, хiба ти не обiйдешся й години без тiєї поганi?

    1-й староста_. Не можу довго сидiть, як не нюхаю: зараз сердюсь i до всiх чiпляюсь... Я й уночi нюхаю, прокинусь i нюхаю, а не понюхаю - не засну! Побiжи, Степане, вiзьми на столi рiжок.

    Степан пiшов_.

    2-й староста_. Чорт батька зна, що вигадав, - нюхать. Вже далеко краще - курить. А то наб'є того носа табакою так, що й говорить не може... ще й вишнiвка... тьфу!

    1-й староста_. Привик. Я тiлько пiсля сповiдi не нюхаю та в страсну п'ятницю... i не повiриш: хоч на горищi сиди, так i порива лаяться, аж за серце смокче... прямо сумно! Так i кортить, так i кортить... Як же потягну добру пучку - зараз повеселiю... Проста табака вже й не бере: нiс заляга; тепера посовiтували мiшать у табаку товченого стекла.

    2-й староста_. Стекла?! Ото! Для чого?

    1-й староста. _Щоб продирало у носi; а то як заб'ється нiс, то треба ходить роззявивши рота, бо носом вже не дихнеш.

    2-й староста_. Та кинь його к бiсу, а то ще задавить.

    Степан _приносить рiжок.

    1-й староста (нюха)._ Однаково умирать!.. Чудний ти: для чого тодi й нiс бог дав, коли не нюхать?.. Мене аж жаль бере, як гляну на твого носа: така чудесна посудина i так даремно пустує. Якби менi такий нiс, як у тебе, то я б нiчого й не хотiв.

    2-й староста_. Який же у мене нiс, що ти з посудою його рiвняєш? Що ж то у мене нiс - як мазниця, чи що?.. Якби ти менi не кум, то я вилаяв би тебе, як послiдню свиню.

    1-й староста_. Та не сердься, куме, хiба ти винен, що тобi такого носа вчеплено?

    2-й староста_. Отже, ти мене роздратуєш, i я не пiду з тобою за старосту! Єй-богу, вернуся додому.

    Степан._ Та господь з вами! Ви за носа посваритесь, а я ж чим винен? Iдiть, ради бога, бо ще й поснуть.у хатi, поки зберемося!

    2-й староста_. Нехай не вигадує...

    1-й староста_. Iди, iди, я вже не буду, ти, бачу, жартiв не знаєш.

    2-й староста_ (iде в хату)._ Гарнi жарти! Ще посудою продражнять.

    1-й староста_ (нюха)._ Нiс, як галанський огiрок, а вiн ще й сердиться... (Пiшов у хату.)_

    Степан (один)._ Пiшли. Слава богу!

    1-а i 2-а дiвчата _виходять з-за хати.

    Хтось вже й визира! Не люблю страх цiкавих людей... У хату, кажуть, iти не можна, поки не покличуть, а надворi стовбичить якось чудно. Пiду постою в сiнях, поки що. (Пiшов.)_

    1-а й 2-а дiвчата _виходять.

    ЯВА XIV

    1-а i 2-а дiвчата.

    1-а дiвчина_. Чи ти бачила? Уже пiшов у хату! Виходить, Варка дає за нього рушники? Це так?..

    2-а дiвчина (пiдходить до вiкна)._ Нi, Степана в хатi ще не видко. Хто ж то пiшов? То ж вiн, либонь.

    1-а дiвчина._ Пусти, iде я загляну!

    За лаштунками парубки спiвають i пiдходять все ближче.

    2-а дiвчина._ Парубки йдуть. Чула, що казали? Будуть свистiть i тюкать на Степана... от бiдний!.. Парубки.

    Та жила собi та удiвонька

    Та на край села.

    Мала собi та удiвонька

    Сина-сокола! i т. д._

    Пiсня спiвається не гучно. Дiвчата одна другу вiдтягують од вiкна й заглядають. Прибiгають з правого боку ще дiвчата, тож заглядають у вiкно. Смiх. Пiсня стиха.

    1-а дiвчина (сплеснувши руками)._ Ой ненько! Подала, подала рушники! От тобi й Степан.

    2-а дiвчина (одтяга її)._ Нi! Брешеш! Стривай, iде я гляну. Так i є! Степан увiйшов. Здоровий та рябий! Де ж вiн був?..

    1-а дiвчина (загляда через плечi)._ А як же тепер Гнат?

    ЯВА XV

    Входять Гнат, Омелько, Дем'ян i парубки._

    Гнат_. Диви! I справдi тут сватання. Дем'ян._ Я ж тобi казав.

    Гнат._ Глядiть же, братцi, пропустимо старостiв, а Степана оточимо й будем править могорич!

    Дем'ян._ Могорич? Ха-ха-ха! От чудасiя! Вiн гарбуза винесе, та ще и могорич! Ну й видумав!

    

... ... ...
Продолжение "Безталанна" Вы можете прочитать здесь

Читать целиком
Все темы
Добавьте мнение в форум 
 
 
Прочитаные 
 Безталанна
показать все


Анекдот 
Один мужик другому:

- Ты уже 10 лет женат, и ни разу не изменил! Почему?

- Ну... Причина в двух вещах...

- ... наверное, любовь и преданность?

- Нет! Лень и порносайты!
показать все
    Профессиональная разработка и поддержка сайтов Rambler's Top100