Вход    
Логин 
Пароль 
Регистрация  
 
Блоги   
Демотиваторы 
Картинки, приколы 
Книги   
Проза и поэзия 
Старинные 
Приключения 
Фантастика 
История 
Детективы 
Культура 
Научные 
Анекдоты   
Лучшие 
Новые 
Самые короткие 
Рубрикатор 
Персонажи
Новые русские
Студенты
Компьютерные
Вовочка, про школу
Семейные
Армия, милиция, ГАИ
Остальные
Истории   
Лучшие 
Новые 
Самые короткие 
Рубрикатор 
Авто
Армия
Врачи и больные
Дети
Женщины
Животные
Национальности
Отношения
Притчи
Работа
Разное
Семья
Студенты
Стихи   
Лучшие 
Новые 
Самые короткие 
Рубрикатор 
Иронические
Непристойные
Афоризмы   
Лучшие 
Новые 
Самые короткие 
Рефераты   
Безопасность жизнедеятельности 
Биографии 
Биология и химия 
География 
Иностранный язык 
Информатика и программирование 
История 
История техники 
Краткое содержание произведений 
Культура и искусство 
Литература  
Математика 
Медицина и здоровье 
Менеджмент и маркетинг 
Москвоведение 
Музыка 
Наука и техника 
Новейшая история 
Промышленность 
Психология и педагогика 
Реклама 
Религия и мифология 
Сексология 
СМИ 
Физкультура и спорт 
Философия 
Экология 
Экономика 
Юриспруденция 
Языкознание 
Другое 
Новости   
Новости культуры 
 
Рассылка   
e-mail 
Рассылка 'Лучшие анекдоты и афоризмы от IPages'
Главная Поиск Форум

Володимир Вiнниченко - Внниченко - Чорна пантера i бiлий медвiдь

Проза и поэзия >> Литература ближнего зарубежья >> Украинская литература >> Современная украинская проза >> Володимир Вiнниченко
Хороший Средний Плохой    Скачать в архиве Скачать 
Читать целиком
Володимир Винниченко. Чорна пантера i бiлий медвiдь

---------------------------------------------------------------

Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"

OCR: Евгений Васильев

Форматирование: HarryFan

Для украинских литер использованы обозначения:

E, e - "э оборотное" большое и маленькое

I, i - "i с двумя точками" большое и маленькое

I,i (укр) = I,i (лат)

(E,e,I,i - коды 45H,65H,49H,69H)

---------------------------------------------------------------



    П'єса на чотири дiї
ДIЙОВI ОСОБИ


    Корнiй Каневич (Бiлий Медвiдь) - митець.

    Ганна Семенiвна - його мати.

    Рита (Чорна Пантера) - його жiнка.

    Снiжинка.

    Мулен - критик, журналiст.

    Янсон

    Мiгуелес

    Блек

    Кардинал

    Сафо

    Лемоньє

    Мiмi

    Штiф

    Лiкар.

    Пожильцi з будинку, публiка, музики i гарсони в кафе.
ДIЯ ПЕРША


    Велике ательє; в лiвiй стiнi ззаду - дверi в кiмнату Рити. Задня стiна - скляна, в нiй дверi на спiльну веранду: скло матове на зрiст людини. Трохи далi дверi в коридор. Понад лiвою стiною широка канапа, посерединi стiл для їжi. Праворуч, на самому краю кону стоїть велике, завiшене бiлим, полотно, на якому, коли його одпинають i повертають, видно фiгуру жiнки, схожої на Риту, що схилилась над дитиною. На стiнах не видно малюнкiв, тiльки рисунки вуглем або олiвцем.

    В ательє Ганна Семенiвна. Повна, поважна панi з добрим бiлявим лицем i розумними великими очима. Ходить обережно повз дверi, що на веранду, i з заклопотаною цiкавiстю непомiтно заглядає туди. В розчиненi дверi далеко видно покрiвлi будинкiв города, а напередi фiгури людей, якi гаряче балакають мiж собою. Видно столик, на якому стоїть машинка спиртова, а на нiй вариться щось у бляшанiй риночцi. Над риночкою клопотливо пораєтьс Мiгуелес - горбоносий смаглявий юнак в оксамитовому пiджацi. Видно iнодi спокiйно-флегматичну постать рудого Блека з червоними баками, виголеними вусами й пiдборiддям. Вiн ходить, заклавши руки в кишенi бурих, широких оксамитових штанiв, якi носять iтальянськi робiтники. Щось помiтивши, Ганна Семенiвна швидко йде в лiвi дверi, силкуючись, щоб її не побачили.

    Зараз же за нею входить в ательє Корнiй. Великий, трохи незграбний, мiшкуватий, має довге пишне бiле волосся, як грива, лице схожее на лице Ганни Семенiвни, також з виразом доброї, спокiйної сили. Нахмурено, обома руками розчiсує волосся назад i дрiбними кроками товстих нiг ходить по ательє, поглядаючи часом у дверi на веранду. Сiдає на канапу. Через якусь хвилину входить Рита з веранди.

    Дуже тонка, гнучка, одягнена в чорне, лице з рiзкими рисами, розвиненими щелепами; лице жагуче, майже дике i грубе, але гарне.


    Рита (щiльно й з жадiбним задоволенням вдивляючись в Корнiя, пiдходить до нього. Немов здивовано говорить). Що з тобою, Нiю? Чого ти так раптово втiк? Га?

    Корнiй (кудовчачи волосся, силкуючись удати байдужого). Зовсiм не втiк... Я втiк? От маєш...


    Вiн має звичай взагалi робити рiзнi рухи плечима, руками - то тре носа, то поводить плечима, а особливо, як схвильований.


    Нате вам, я втiк... Ха! От єсть...


    Рита. А нам всiм здалося, що ти втiк... Месьє Мулен навiть сказав, що ти побiг з таким виглядом, що так i здається, як вибiжить бiлий медвiдь з ломакою в руках.

    Корнiй (встаючи). Месьє Мулен - дурень, от i все... Месьє Мулен! Подумаєш...

    Рита (з лукаво-радiсною непомiтною усмiшкою). Ну, месьє Мулен не дурень. Це вже, мiй Бiлий Медведик, трошки занадто. Месьє Мулен - перш усього знаменитий критик. I коли ти на нього будеш ревiти, то вiн тебе так одрекламує, що...

    Корнiй (обурено). Na![1] To що, що вiн критик, так я повинен спокiйно дивитись, як... (Спиняє себе). А! Дай менi спокiй... I вже. Маєш... Критик, як же... А, дай менi спокiй...

    Рита (обережно, лукаво). Ти ревнуєш?

    Корнiй. Na, маєш... От єсть... Уже... Хаi Як же, розумiється, до всякого французика. А, дай менi спокiй. Тiльки я от тобi скажу: коли тобi вже нелюбий, ти вперед менi скажи, а потiм уже що хочеш. От. А iнакше... негарно. I месьє Мулен може полетiти догори ногами от туди на вулицю. От i вже...

    Рита. Менi скучно... Я теж людина. Ти все з своїми картинами.

    Корнiй. Ну, от. От уже скучно... (Пiдходить до полотна, машинально пiднiмає й дивиться на нього, видно, як помалу заглиблюється й забуває за все).

    Рита. Розумiється. Не те, що скучно, а я не можу одна нести на собi всю сiм'ю. Дитина хвора. Чому це досi лiкаря немає? Може, доведетьс виїхати... Чуєш, Нiю?

    Корнiй. Аякже... Звичайно...

    Рита. Та годi тобi.

    Корнiй. Зараз, зараз... (Хутко повертається до Рити, пильно вдивляється в неї, переводить знову погляд на полотно). Гмi Безумовно... Слухай, може, вже можна сьогоднi трошки попозувати? Га?

    Рита (обурено). Ти сказився? Дитина хвора, а я буду з нею йому позувати?! Через тебе Лесик i хворий! Щоб ти знав!

    Корнiй (винувато). Ну от, через мене. От Просто собi... Йому ж лучче сьогоднi?

    Рита (злiсно). Зовсiм не лучче, а гiрше... Лiкар казав, що вiн не виживе в цьому клiматi, треба їхать. Ось зараз вiн мусить прийти й рiшуче сказати. Ти ж сам це знаєш. "Лучче"...

    Корнiй (дивиться на неї, раптом клацає пальцями й швидко повертаєтьс до картини). Безумовно? Так i єсть... Так-так-так... (Хапливо шукає очима). Де палiтра, щiточки? Ех! Ну, нiчого.

    Рита (стиснувши брови, хмуро дивиться на нього, рiзко i твердо). Менi треба грошей, Корнiю!.. Ти чуєш? Я мушу купити лiкарства.

    Корнiй. Лiкарства? (Тривожно). Доктор прописав? Зараз, зараз. (Шукає по кишенях). Ось маєш, п'ять франкiв... Та було ж уранцi лучче. (Дає грошi). Бiдний Лесьок... Ех, хлопчинка мiй. Ну, та це ж не той... Лiкар же казав, пройде... Га? Ах, яке якраз тепер свинство!..


    З веранди чути голоснi фрази й окремi слова:

    - Артист не має нацiї...

    - "Шлунок"...

    - Форма?

    - Яка форма?

    - Що таке "форма"?


    Рита. В Парижi не пройде... Лiкар не мiг тобi цього сказати. Це тобi хочеться так думати...

    Корнiй (прислухаючись до розмови на верандi. неуважно до Рити). Ну от. Звичайно, хочеться так думати.. (Зупиняється, слухає). Але ж... хворiють же дiти й тут...


    З веранди:

    - Одне мистецтво має вiчнiсть!

    - О!

    - От i "о"... Бо одне воно... форма... а всякий артист... Ха-ха-ха!..


    Корнiй (до Рити). Я зараз. (Хутко йде на веранду).

    Рита. Корнiю! Я маю поговорити з тобою.

    Корнiй. Зараз, голубко, зараз... Я тiльки два слова скажу... (Поспiшно виходить).


    Рита закусюе губи й помалу повертається до дверей улiво. Звiдти обережно виглядає й виходить Ганна Семенiвна, питає:


    - Ну?

    Рита (хмуро, рiзко). Нiчого. Його нiщо не пробирає.

    Ганна Семенiвна. Але ж хоч трошки ревнував?

    Рита. Та що з того? Зараз же й забув. Якби я на його очах цiлувалась з другим, а йому пiдставили його полотно, вiн би й забув про мене. (Трiпнувши головою). Ну, добре!.. Хай такi Побачимо ж, коли так.

    Ганна Семенiвна. Ах ти, горенько яке з цим хлопцем. Ну, й скажiть на милiсть, що сталось з ним? I не злого ж серця. Господи милостивий. I от таке!..

    Рита. Нiчого! Ми ще помiряємось. Я дитини не оддам за полотно! О, нi! Хоч би воно йому там було найгенiальнiше. Це ще ми побачимо. Хай iде до своєї Снiжинки, коли не любить, а брехати собi не позволю. (Бере зi столу нiж i сильно встромляє його в стiл).

    Ганна Семенiвна. Та що ви, Ритонько?! Вiн вас не любить?

    Рита (гордо). Ого! Хай спробує. Не в тому рiч! Вiн мусить бути батьком, раз родив дитину. Сам застудив, дитина хвора, грошей нема, i йому те все байдуже... Ще смiє ревнувати! Чекай... (Хмуро задумується).

    Ганна Семенiвна. Коли ревнує - знак хороший... Ах, бiда яка!.. I не злого серця. Господи милостивий. Ну, а цей Мулен хоче купити картину?

    Рита. Хоче, здається. Тiльки Корнiй нiби не розумiє моїх натякiв. А якби я схотiла, Мулен купив би. Та й йому самому вигiдно купити... А поганий все-таки спосiб ми придумали,мамо... Негарний...

    Ганна Семенiвна. Е, моя дитино, коли сiм'ю рятувати, то всякi способи хорошi. Аби дав Бог, щоб помiг тiльки, щоб очулось його серце... Сiм' бiльш за все...

    Рита. Не в тому... А в тому, що й я, може ж, не дерево.

    Ганна Семенiвна (тривожно). О? Ну, в такому разi краще вже... О, хай Бог милує! Краще вже хай свої генiальнi картини малює...

    Рита (саркастично). Так? Аби синковi жiнка вiрна була? Ха-ха-ха! Може, i з тим скажете помиритись, що вiн на Снiжинку задивляється? Аби йому добре було? Овва! Коли вiн так, то й я не буду мовчати. До якої це пори буде? Дитина? Вiн кидає, i я кину! Хай!


    Чути плач дитини. Обидвi прислухаються.


    Рита. Лесик плаче! (Раптово тривожно кидається й прожогом вибiгає в сусiдню кiмнату).

    Ганна Семенiвна (iдучи за нею, з сумною посмiшкою хитає головою). Ой, така якраз, що кинеш! (Виходить).


    На верандi весь час чути глуху розмову. Чується стук. Потiм дверi з веранди одчиняються, i входить Мулен. Вiн не молодий уже, але рум'яний, з черевцем, очi розумнi, хитрi, сластолюбивi й веселi. Пишна золотиста борода розчесана гарним вiялом. Волосся посерединi з пробором, в оцi монокль, одягнений з чисто паризьким шиком.


    Мулен. Madame[2] (Озирається. Прислухається до кiмнати, з якої чути плач дитини).


    В дверях на веранду з'являється Снiжинка. Вона гарна, ясно-бiла, вс пухка i жвава, з яскраво-червоними губами. Рухи повiльнi i грацiознi, як лет снiжинок, вбрана з тонким i випещеним смаком, любується собою й почуває владу своєї краси i привабливостi.


    Снiжинка (з легкою посмiшкою слiдкує за Муленом. Потiм входить з ним в ательє й питає). Месьє, певно, хоче спитати madame, як вона вiдноситьс до теорiї мистецтва Гюйо? (Лукаво посмiхається).

    Мулен (смiючись). Мадемуазель Снiжинка чудесно вмiє проходити до самого дна душi людини. Ви якраз вгадали моє таємне бажання.

    Снiжинка. Я надзвичайно рада! I думаю, що мадам Пантера - чи то пак! - мадам Каневич з великою охотою скаже вам. Я пiдкреслюю, месьє, вам, бо з другими вона не охоче про це балакає. Месьє Мулен не вiрить? О, в такому разi вона нiчого не скаже, й ви нiчого не знаєте. Розумiєте? Хто в себе не вiрить, тому нiхто другий не повiрить. (Лукаво). А в таких справах, як "теорiї мистецтва", треба в себе вiрити.

    Мулен (розумiючи її). Ха-ха-ха! Може б, ви менi дали кiлька лекцiй вiри в себе!

    Снiжинка. З охотою. Перш усього треба кувати залiзо, поки воно гаряче. Раз. Comprenez?[3] Друге: чого хочеш, те мусиш вважати найбiльшим за все. Два. Comprenez? Третє. "Теорiя мистецтва" мусить обговорюватись не... не пiд носом у мужа. Voilа tout, mon ami![4]

    Мулен. Дуже прохаю вибачення, шановний професоре, але мушу запитати: який ви маєте емпiричний грунт для ваших многоцiнних тезiв?

    Снiжинка. Мужчинi це дуже трудно зрозумiти, але женщина зразу бачить. Раджу вам довiритися моїм тезам.

    Мулен. З великою приємнiстю. Але... Але ще одно питання. Бачите, держусь того вузько утилiтарного погляду, що людина все робить, навiть дрiбницi, маючи себе на увазi. Така моя фiлософiя..! от, збираючи перли, якi сипле менi мадемуазель Снiжинка, я хотiв би уяснити собi, якi перли вона, збере за це? Ха-ха-ха!

    Снiжинка. Снiжинка буде задоволена щастям свого ближнього.

    Мулен. Який зветься Бiлим Медведем?

    Снiжинка. Фi, mоn cher[5], ви маєте поганий смак ставити крапки над "i".

    Мулен. Pardon![6] (Посмiхається, тре руки, ходить по хатi. Зупиняється). Нi, слухайте, серйозно ви маєте дiйснi пiдстави до таких порад менi? Га?

    Снiжинка. Я маю серйознi пiдстави. Раджу слухатись мене. Потiм от що: ви хочете купити полотно Корнiя?

    Мулен. Хочу. Чудесне полотно... Власне, не так той... школа, розумiється, трохи...

    Снiжинка. Не крутiть. Полотно - чудесне. I ви на ньому заробите в двадцять раз бiльше.

    Мулен. О, мадемуазель!

    Снiжинка. C'est ca[7]. Нiчого! Але раджу вам зараз не купувати. Розумiєте? Не купуйте!

    Мулен. О? Вiн виставить її в салонi, i я вже не зможу тодi купить. Ваша рада...

    Снiжинка. Ах, так? Значить, ви не визнаєте один з моїх принципiв, що те, чого хочеш, мусить бути бiльш за все? Нi? В такому разi - adieu![8] Чорна Пантера не для таких! Фi, жадний!

    Мулен. Я вагаюсь мiж двома родами краси. Полотно i

    Снiжинка. I грошi!

    Мулен (смiючись). Грошi - теж краса.

    Снiжинка. Фi! Я з вами бiльше не хочу балакати. Ви розумiєте красу?

    Мулен. Смiю думати.

    Снiжинка. Ха! Ви? А хочете, я вам покажу красу. (Хутко повертаєтьс до дверей на веранду, ляскає в долонi i кричить). Алло! Алло!


    В дверях з'являється худа висока постать Янсона. Лице непорушно спокiйне, виголене, голландське; в зубах завжди люлька. Очi дивляться ва все спокiйно, упевнено, а на Снiжинку - м'яко i вiддано. В один же час з дверей влiво виходить Рита i, звертаючись до Снiжинки, говорить.


    Рита. Вибачте, але я прошу не кричати так дуже, у нас хвора дитина, й це її лякає.

    Снiжинка (щиро злякано). Ах, простiть ради Бога! Бiдний мiй Лесик! Я йому зробила боляче?

    Рита (м'якше). Вiн став такий неспокiйний.


    Янсон пiдходить i мовчки стає перед Снiжинкою з спокiйним чеканням в лицi.


    Снiжинка. Простiть, Рито. Бiльше не буде. Поцiлуйте його за мене. Я, бачите, хотiла тiльки показати месьє Мулену красу. Вiн її розумiє тiльки в грошах.

    Мулен. Pardon, смiю сказати...

    Снiжинка. Нiчого не смiєте сказати. Хоч ви й багато пишете про красу, любов i таке iнше, а їх не знаєте. Пляшка вина, добрий ростбiф i пiкантна проститутка - от вся ваша краса. C'est ca, monsieur[9]. Янсоне, ви розумiєте красу?

    Янсон (спокiйно пихкаючи люлькою). Сподiваюсь, що розумiю.

    Снiжинка. Подивiться, який тут етаж.

    Рита. Перший, можете не дивитись.


    Янсон, не звертаючи уваги, iде до вiкна на вулицю, розчиняє й дивитьс вниз.


    Снiжинка. Скiльки футiв буде до землi?

    Янсон. З тридцять.

    Снiжинка. Янсоне, ви розумiєте красу?

    Янсон (спокiйно, флегматично). Розумiю.

    Снiжинка. Станьте на вiкно i стрибайте вниз.


    Янсон, пильно подивившись на неї, мовчки бере стiлець, пiдставляє й вилазить.


    Рита. Снiжинко, що ви робите? Лишiть. Що за дурницi. Янсоне, злiзьте, я не позволяю!


    Янсон, не звертаючи уваги, лiзе на вiкно з люлькою в зубах.


    Мулен. Месьє Янсоне, ви б хоч люльку свою лишили тут.

    Снiжинка. Янсоне! Злiзьте. Я згадала одну iстину з Євангелiя про бiсер. Злiзьте!

    Янсон мовчки злазить, зачиняє вiкно, ставить на мiсце стiлець i одходить.

    Снiжинка (до Мулена). Можете купувати полотно. (До Рити). Цей бiфштекс хоче купити полотно Бiлого Медведя! Xa-xa-xal

    Мулен (з витонченою i злiсною iронiєю). Не дивлячись на те, що мадемуазель Снiжинка на цьому втеряє.

    Снiжинка. Я? О, прошу. Я нiчого не можу втеряти.

    Рита. В чому рiч? Я нiчого не розумiю. (До Мулена). Ви справдi хочете-таки купити полотно Корнiя?

    Мулен. З великою охотою, але месьє Корнiй не продає й не продасть.

    Снiжинка. А ви його налякайте, що як не продасть вам, напишете про нього руйнуючу критику, що полотно його - нiкчемнiсть. Та i в салон можете не допустити. Грошi - сила.

    Мулен. Мадемуазель Снiжинка сьогоднi холодна й гостра, як в тундрах Сибiру.

    Снiжинка. Скiльки ж даєте? Корнiю! Iдiть сюди!

    Мулен. Я ще нiчого не даю... (До Рити). А мадам згодилася б, щоб її прекрасний образ був прикрасою мого кабiнету?

    Рита. Ви хiба лишили б його у себе?

    Снiжинка (iронiчно). О, напевне! Через два днi був би уже у Швайцера i продавався б в тридцять раз дорожче!

    Мулен. Ви занадто, мадемуазель, читаєте в душах!

    Снiжинка. А особливо в таких, як ваша!


    Входять Корнiй,Блекi Мiгуелес. Блек i Мiгуелес з ложками в руках, їдять з каструльки кашу, яку держить в руцi Блек.


    Мiгуелес (палко до Блека). Мистецтво мусить вiдбивати все! А найперш страждання, радiсть людей! Мистецтво...

    Блек (спокiйно). Дуже прошу. Я вчора стр страждав животом... Може б, ти проявив це страждання...

    Мiгуелес. Вульгарнiсть не одповiдь!

    Снiжинка. Бiлий Медведю! Слухайте,продасте ви своє полотно месьє Швайцеру, чи то пак месьє Мулену?

    Корнiй (здивовано). Я нiяке полотно не продаю панове... От єсть! Нiякого полотна не маю. Я все вже продав, що мав. (Поводить рукою по стiнах).

    Снiжинка. А це?

    Корнiй. Це - в Салон. I воно не скiнченеї От маєш. Тут роботи ще... Ха! Нi-нi, месьє Мулеи, тут лучче й не думайте... I не думайте... Тут, мої панове плюс!.. Це моя робота. Тiльки моя! В цьому, мої панове моя, скажу вам, надiя... От...

    Мiгуелес (грiзно). Продать?! Що продав?! Це полотно? Зараз? (До Мулена). Ану, спробуйте,месьє, купити його! Ану! Це полотно купити? Та ви знаєте, що в цьому полотнi? Ну? А! Ви, критики! Тут iмпресiанiзм, реалiзм, натуралiзм? Правда? Тут - Бог!Розумiєте? Ви можете Бога купити? Говорiть!

    Блек. Їж кашу, Мiгуелес.

    Мiгуелес. Я сам оцими руками порву полотно як сеньйор Корнiй продасть його вам. Voila![10]

    Блек. Мiгуелес, їж кашу, бо не зостанеться.


    Мiгуелес машинально бере кашу з казана.


    Мулен. Сеньйор Мiгуелес бiльший роялiст,нiж сам король... Але мушу спитати, колись же та продасть месьє Корнiй своє полотно?

    Снiжинка. Iз Салону продасть! Ось коли.

    Мiгуелес. Безумовної (Їсть кашу).

    Корнiй. Мої панове! Я мушу наперед скiнчити його... Наперед треба, знаєте, скiнчити. А я не занаю, чи до Салону встигну... Ну, як там. Рито, Лесику, гa?

    Рита. Зараз лiкар прийде, спитаєш у нього.

    Корнiй. Ну, от, лiкар. От єсть. А полотно стоїть... От i маєте... Салон.

    Снiжинка. Ех, Бiлий Медведю, скували ви себе лiкарями, Лесиками, пелюшками! (Дивиться з смiливим викликом на Риту). Артист мусить бути вiльним од усього i жерцем тiльки краси! Правда, сер Блек?

    Блек. Yes![11]

    Рита. Бiлий Медвiдь, Снiжинко, так i робить, не бiйтеся!

    Снiжинка. Так? О ля-ля! Хiба такi вiльнi? Ха! Вiльнi трiшки iнакше виглядають. Ех, славне було колись Запорiжжя! От, месьє Мулен, знаєте, було колись в українцiв таке вiйсько, яке не знало сiм'ї. Це були рицарi вiйни i краси! Коли чого хочеш добути, то мусиш все йому вiддати. От всiм артистам Сiч Запорiзьку установити. Киями того, хто одружиться.

    Рита (холодно-вороже). Так? О, таких "рицарiв" багато знайдеться.

    Снiжинка. Ви думаєте? Ой, нi. Сильних мало. Через пелюшку не переступлять. Ха-ха-ха! Ходiмте, Янсоне! Мiгуелес, не стережiть полотно, все одно продадуть. (Стук у дверi з коридору).

    Рита. Ввiйдiть.


    Входить Лiкар з настовбурченими сивими бровами i рiзким крикливим голосом.


    Лiкар (киває всiм головою, до Рити). Ну, як? Що нового? Нiчого?

    Рита. Нiчого.

    Лiкар. Температура не впала?

    Рита. Нi, Лiкар. Треба подивитись. Ходiмте.


    Iдуть налiво.

    Корнiй кудовчить волосся, ходить но хатi.


    Снiжинка. От, Мiгуелес, женiться й малюйте дiтей i їхнi страждання.

    Мiгуелес. В стражданнi дитини найбiльше чистоти i краси!

    Блек. Я як був малим, то тiльки й знав, що страждав на шлунок.

    Мiгуелес. Ти з пелюшок - цинiк.

    Блек. Навпаки, найчистiша й найгарнiша, виходить, iстота.


    Мулен пiдходить до полотна, пiднiмає покривало й дивиться.


    Мiгуелес (обертаючись туди, до Блека). Ти подивись: ну що вартi всi вашi казочки, голi тiла, фантасмагорiї перед цим великим... Цим вселюдським, цим виразом любовної скорби матерi над дитиною... Тут... тут... чорт забирай, тут iсторiя людей, тут екстракт всякої любовi i краси. Ну, ти, шлунок, подивись! Та це полотно весь Салон ковтне, весь, з усiма вашими примiтивами, iмпресiонiзмами i всiм лахмiттям! Ось де краса! Бачиш, шлунок?

    Блек. Їж кашу, Мiгуелес, бо буде порожнiй шлунок.

    Снiжинка (рiзко). Це - краса? Це iнстинкт! Краса не тут. Картина тiльки показує, що в автора велика сила, й бiльше нiчого, яка навiть такий пошлий мотив може зробити гарною симфонiєю тонiв. Але вона ж i показує, що автор гине! Бiлий Медвiдь гине в пелюшках!

    Корнiй (виходячи з задуми). Що?.. А, панове, лишiть... Е, що там дивитись.

    Мулен. Месьє Корнiй, я можу знайти вам доброго покупця на це полотно. Правда! Хочете?

    Корнiй. А, мої панове, дайте менi спокiй... Нiкому я не продам. Ну що ви, їй-богу... Та й не до полотна менi. От маєш... Хай воно собi...

    Снiжинка. Ходiм, Янсоне!


    Виходить лiкар, за ним Рита.


    Лiкар (до Корпiя). Сина треба вивезти з Парижа. I якнайшвидше. Помре. В Iталiю або в гори. Цими ж днями.

    Корнiй (розтеряно). Цими днями?

    Лiкар. Чим швидше, тим краще. Говорю рiшуче. (До Рити). Що прописав, - робити зараз же...

    Корнiй. А тут не можна помогти?

    Лiкар. Сказав - нi. Прощайте. (Виходить, хмуро уклонившись всiм).

    Снiжинка (хутко пiдходить до Корпiя, сильно стискає йому руку i з чуттям говорить). Ех, ви! Бувайте... Ходiмте, панове!


    Всi прощаються й мовчки виходять.


    Рита. Ну?


    Корнiй ходить по хатi, кудовчить волосся, тре носа, поводить плечима.


    Рита. Ну, Корнiю?

    Корнiй. Ну що?

    Рита. Що ж ти думаєш?

    Корнiй. У нас нема грошей.

    Рита. Я це знаю. Ти мусиш дiстати.

    Корнiй. Де? (Здивований).

    Рита. Де хочеш.

    Корнiй. Я не можу дiстати... Де ж я дiстану? Даєш... Якби я мiг дiстати... Менi он треба за мiсце в Салонi, потiм... той, потiм франкiв сто, щоб... ну, словом, за протекцiю... А де я вiзьму?

    Рита. Ти мусиш дiстати.

    Корнiй. Господи Боже мiй! Та де ж я дiстану? От єсть. Що я, не хочу, чи що? Ну, маєш собi... "Мусиш"... Розумiється, мушу... Гм! "Цими днями"... Я не можу цими днями... От єсть: я не можу тепер iз Парижа їхати.

    Рита. Значить, ти цiлком свiдомо вбиваєш Лесика?

    Корнiй (вражено). Рито?! Та як ти можеш... Господи Боже мiй! Лесика... Ех!.. "Цiлком свiдомо"... От це маєш!

    Рита. Цiлком свiдомо. Ти знаєш, що вiд тебе залежить його врятувати, й нiби не догадуєшся.

    Корнiй. Я знаю? Я?!

    Рита. Ти.

    Корнiй. Що ти хочеш сказати?

    Рита. Те, що ти сам весь час думаєш.

    Корнiй (сердито-тривожно). Я нiчого не думаю. От єсть! Ну що ж думаю? Я нiчого не думаю. Говори, що я думаю?

    Рита. Ти думаєш, що треба продати полотно.

    Корнiй. Продати полотно? Яке полотно?

    Рита. Он те.

    Корнiй. Ну?

    Рита. Та й усе.

    Корнiй. Та що ти говориш?! Щоб я продав це полотно! Нескiнченим?! Та як же це можна? Що ти говориш? Ха! Щоб я продав це полотно. От узяв i продав, i все. Наче старi штани... От - це єсть! От то-то! Ха-ха-ха!

    Рита. Це - єдиний вихiд. Або смерть Лесика, або продаж полотна.

    Корнiй. Та чого ж смерть? Ну, маєш собi! Прийшов якийсь iдiот, сказав смерть, i вже. I єсть. Чого смерть? Чого смерть?

    Рита. Того, що ця хвороба у малого може ве сьогоднi-завтра перейти в скоротечний туберкульоз, i в два днi його не стане. Розумiєш?

    Корнiй. Та хто сказав?

    Рита. Лiкар.

    Корнiй. А, маєш, лiкар!..

    Рита (надзвичайно тихо). Корвiю! Не доводь мене до... Ти виявляєш такий егоїзм, що менi гидко до... бажання плюнути на тебе. Щоб прикрити цей егоїзм, вiн лiкарю не вiрить. А кому ж вiрити? Снiжинцi твоїй?

    Корнiй. Ну, то що я маю робити? Ну? Продати полотно? Та хто його купить нескiнченим? Маєш!

    Рита. Мулен купить.

    Корнiй. А, Мулен! Ага, це розумiється... "Мулен купить". А я як? Як же я, ти подумай, ну, ти подумай: продать полотно, це полотно... А я ж як? Так от собi живи, i потiм все... Та чи можеш подумати це: не скiнчить i продать?..

    Рита. Можу.

    Корнiй (глибоко вражений). Можеш?! Не скiнчить, одiрвать половину серця i кинуть? А маєш, та цього не буде! А цього не буде нi-за-що. А вiзьми всього мене тодi й викинь. Що то справдi? Прийшов якийсь лiкар i вже маєш. Та що то? Лесик не вмре, я скiнчу, i тодi... тодi можеш продавати... Та не купить Мулен! Нiзащо не купить. Хто може купити нескiнчене полотно? Де ти бачила?

    Рита. Вiн зараз грошi дасть, а скiнчиш потiм.

    Корнiй. Вiн не дасть.

    Рита. Дасть. Позичить.

    Корнiй. Не дасть, кажу я! Вiн позичить знаєш за що? (Дивиться на неї). А, маєш. А так, я не позичу!

    Рита. Вiн купить нескiнчене.

    Корнiй. А я нескiнчене не продам. От i єсть.

    Рита. Що ж ти хочеш?

    Корнiй. Нiчого. Дай менi спокiй.


    Чути плач дитини.

    Рита схоплюється й вибiгає. Корнiй ходить по хатi, кудовчить волосся. Через якийсь час Рита з дитиною на руках виходить в ательє, за нею Ганна Семенiвиа.


    Корнiй (хутко пiдходячи до Рити, яка сiдає на канапi). Ну що, як? Чого вiн плакав? Леську! Ти чого плакав, га? Ти чого плакав, медвежа моє бiленьке, га? Який вiн став... Болить, га? Посмiхається... Ах ти ж моє, дитинча хороше... (Зворушений сiдає й дивиться на сина).

    Ганна Семенiвна (обережно милуючи по головi Корнiя). Сину! Тiльки не сердься... Ну, подумай сам, чим же ця крихточка винна, га? I хiба ж таки вона не дороппа за шматок того, прости менi, рядна? Синочку, продай...

    Корнiй. Мамо... (Кудовчить волосся). Ви, мамо, бачите, все судите по-своєму... А я по-своєму. От i єсть... О...

    Рита (нахиляючись до дитини). Лесику, скажи татовi, що вiн тебе не любить... Скажи йому, що вiн безсердечний, жорстокий...

    Корнiй. Ну, от маєш... Та ти подумай же, як я можу це зробити? Ну? Так зразу... На, трах, продав, нема нiчого, порожнiй весь.

    Рита. Ти не порожнiй... Ти знов будеш. Син - один, а полотен ти можеш написати багато... Це ж, Нiю, один жах i егоїзм, що ти навiть вагаєшся... Ну подивись на нього, невже ти можеш допустити, щоб це твоє живе, рiдне тобi творiння погибло?.. Це ж ти, частина тебе. I ти оддаси за те мертве рядно? Нiю!

    Корнiй. Ну, це ти... То не мертве... I то частина мене... А, Боже, Боже!

    Ганна Семенiвна. Синочку, ось утрьох благаємо тебе... Хiба ж тобi таки так важко? Ну, подумай же хоч сам: шматок полотна, фарби - i живе творiння, дитина твоя...

    Рита (пiдносячи Лесика до Корпiя). Обнiми тата, попрохай його, Лесику, попрохай... Потягни за вуса... Посмiхнись до нього... Дивись, як вiн посмiхається до тебе, якби вiн знав, що ти присуджуєш його на смерть!

    Корнiй. Ну що ти їм скажеш! Видумали собi смерть, i маєш... "На смерть". Яка смерть? Нiякої смертi нема й не буде! Правда, моє медвежатко? Правда, моє дитинча хороше? Нiякої смертi, будеш вели-и-кий, великий, виростеш, будеш малювати... Посмiхається... Будеш? Га? Як слабенько кривить губки... Змiнився все-таки. От рисочка нова... Не дам, не дам тобi, моє бiдне, померти... Мiй Лесик не помре, нi-нi, тато не дасть. Правда? Тато такий великий, його Медведем звуть, вiн нiкому, навiть смертi, Лесика не дасть. От маєш... причепилась до мого хлопчика... Вимучила його, малюсiнького, беззахисного... Он рисочки новi йому намалювала... Зовсiм новi... (Пильно вдивляється й далi говорить уже неуважнiше, майже машинально). Рисочки цiлком iншi. От одна... I губки... I носик... Бiдного хлопчика. (Озирає схилену Риту й Лесика). I у мами...


    Рита подивляється на Ганну Семенiвну, яка одповiдае їй пiдбадьорюючим, задоволеним поглядом i хитанням голови.


    Корнiй. Зовсiм новi рисочки... I не такi... не такi... Гм! Зовсiм не такi... а... Ну да... От тут... Безумовної (Схоплюється й бiжить до полотна, пiднiмає покривало й дивиться).

    Рита (стрепенувшись, перекидається повним одчаю поглядом з Ганною Семенiвною). Корнiю!!.

    Корнiй. Зараз, зараз... Я одну хвилиночку. Одну хвилиночку... Моментально... Так-так... Зовсiм не так... Зараз, зараз... (Хапливо бере з столу палiтру й щiточку). Зовсiм не так... Зараз, голубко, зараз... Ми все це зробимо... я тiльки... Все буде добре... (Поспiшно мiшає . фарби. Бiжить до Лесика, вдивляється, одмахуючись од Ганни Семенiвни й Рити, якi тягнуть його).

    Рита. Корнiю!!! Я тобi говорю, схаменись!

    Ганна Семенiвна. Сину! Та зглянься ж ти, хiба ж тепер час?..

    Корнiй. Зараз, зараз... Ну, хвилиночку... Моментально... Отут... Ну, безумовно. Ах, зовсiм це не те!.. (Бiжить до полотна, зупиняється, дивиться з одчаєм). Не теї Зовсiм не теї Все к чорту! (Кудовчить волосся).

    Рита. Корнiю! Iди сюди.

    Корнiй. Ах, дайте менi спокiй! Ну що там? Ну, не можна ж так! Ну, добре, я знаю, Лесик хворий... Дайте ж менi... Не можна ж так! (Одходить од полотна, вдивляється. Бiжить до дитини).

    Рита (сильно хапає його, притягує до дитини). Це хто? Говори!

    Корнiй (здивовано). Що ти. Рито?

    Рита. Я тебе питаю, хто це? Син твiй?

    Корнiй. Рито!

    Рита (беручи його руку, прикладає до лиця дитини). Чуєш?


    Дитина починає плакати.


    Корнiй. Ти йому боляче зробила!

    Рита (жагуче, гнiвно). Нi, ти йому боляче робиш! Ти його вбиваєш. Чуєш ти? Дитина помре. Помре! Але я тебе загризу тодi! Задушу власними руками! Май це на увазi.

    Корнiй (в одчаю). Рито. Рито... От єсть... Ну, добре, ну, заспокойся, я подумаю... (Дитина плаче). Тш-ш... Цить, Лесику, цить, мiй малесенький... Все буде добре... Все... все... (Чмокає, дитина змовкає. Карнiй понуро задумується, дивлячись на нього).

    Ганна Семенiвна. Сину! Ну, хiба ж таки можна бути таким? Ну, нехай собi там малюєш, але ж де ж таки видано, щоб рiдну дитину зневажати через те, що... мистецтво... Мистецтво, сину, не дасть тобi того, що жива людина.

    Рита. Корнiю. Говори: продаєш?


    Корнiй глибоко зiтхає. Мовчить. Тихо робить рукою дитинi забавку.


    Рита. Корнiю!..

    Корнiй (знову зiтхає. Стає на колiна перед дитиною й з любов'ю дивиться на неї). Не знаю... Пiдожди трохи.

    Рита. Не можна ждати. Сьогоднi ж треба...


    Стук у дверi, i зараз же входить Снiжинка. Немов схаменувшись, у порога зупиняється.


    Снiжинка. Ах, вибачайте, я думала...

    Рита (раптом дико й люто схопившись, робить рух. неначе збираєтьс стрибнути на неї. Рiзко). Вам чого?


    Корнiй встає й озирається.


    

... ... ...
Продолжение "Чорна пантера i бiлий медвiдь" Вы можете прочитать здесь

Читать целиком
Все темы
Добавьте мнение в форум 
 
 
Прочитаные 
 Чорна пантера i бiлий медвiдь
показать все


Анекдот 
Дополнительные услуги отдела ИТ. 1. Ужин с системным администратором при свитчах - 300 у. е, то же при хабах - 200 у. е. 2. Беседа после ужина на отстраненные от компьютера темы - 10 у. е. за каждую минуту, продолжение беседы - 20 у. е. за каждую попытку. 3. Экскурсия по серверной 100 у. е. за осмотр каждого сервера. Группам по 5 человек скидка - 5%. 4. Потрогать сервер - 5 у. е. одно касание. 5. Потрогать системного администратора - 20 у. е. одно прикосновение. 6. Потыкать клавиатуру сервера - 2 у. е. за каждую клавишу. 7. Единичное нажатие кнопки "Reset" на выключенном сервере - 5 у. е. за каждое нажатие, на включенном - 500 у. е. за каждую попытку. 8. Выключение из сети центрального роутера на три минуты днем с 9:00 до 18:00 часов - 800 у. е. , в остальное время действует гибкая система скидок (до 50%).
показать все
    Профессиональная разработка и поддержка сайтов Rambler's Top100